Українські народні казки

Грай сопілко, грай

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі чоловік, жінка, і мали вони двох синів. Якось дійшла до них звістка, що в сусідньому царстві оголошена велика винагорода тому, хто врятує королівський сад. У тому незвичайному саду родили золоті яблука. Та полюбив навідуватися туди невловимий дикий кабан. Він підривав коріння яблунь, струшував золоті яблучка, з ненаситною жадністю з’їдав їх.

Багато мисливців полювали на нього, та кабан був невловимий. Двоє братів вирішили спробувати вполювати кабана.

З батьківським благословенням брати вирушили у далеку дорогу. Кілька днів і ночей підстерігали вони в царському саду вепра. Старший брат пішов в один кінець саду, а молодший — в інший.

Задрімав старший брат і тут же схопився, бо почув крізь дрімоту якийсь шум. Побіг він до молодшого брата і побачив, що той схилився над величезним кабаном, який страшно хрипів від смертельної рани, намагаючись зірватися на ноги. Зла думка закралася в голову старшого брата: «Ти бач, молодшому дістанеться винагорода, а я залишуся ні з чим».

Злі почуття затуманили його розум і, не пам’ятаючи себе, він наніс смертельний удар рідному братові. Похапцем викопав могилу, схоронив брата, а потім виломивши гілку з куща, встромив її у свіжу землю.

Повернувшись додому з винагородою він сказав батькам, що брат по дорозі десь відстав і загубився. Батьки щодня виглядали молодшого сина, але він все не повертався.

А тим часом старий мудрець, що подорожував по світі, по святих місцях, дивився на всякі чудеса, побував у царському саду.

Присівши відпочити під розкішним кушем калини, що якимсь дивом виріс між золотоплідними яблунями, мандрівник вирізав гілочку і зробив з неї сопілку. Він був ще й добрим музикою. Але коли підніс сопілку до своїх уст, то був вражений. Вона заспівала людською мовою:

Грай, дідусю, грай,
Як брат мене вбив,
Брат мене схоронив
Та й за того кабана,
Що по саду рив.

Чи довго, чи коротко мандрував старець. Якось увечері прийшов у село, постукав у двері і попросився на ніч до добрих людей. Тут жили батьки, які виглядали свого молодшого сина.

Повечеряли, дідусь дістав свою чарівну сопілку та й заграв. Заспівала сопілка людським голосом:

Грай, дідусю, грай,
Як брат мене вбив,
Брат мене схоронив
Та й за того кабана,
Що по саду рив.

Здивований батько попросив і собі заграти на сопілці. І лиш тільки підніс сопілку до своїх вуст, вона заспівала:

Грай, батеньку, грай,
Як брат мене вбив,
Брат мене схоронив
Та й за того кабана,
Що по саду рив.

Схвильована мати тремтячими руками піднесла до своїх вуст сопілку і по хаті тужливо залунало:

Грай, матусю, грай,
Як брат мене вбив,
Брат мене схоронив
Та й за того кабана,
Що по саду рив.

Старший син, що саме гостював у батьків, бо жив заможно і мав окремий добротний дім, заспішив додому. Та батьки зупинили його і дали в руки сопілку.

Побілів старший син, підніс її до уст, і вона заспівала:

Грай, братику, грай,
Як ти ж мене вбив,
Як ти ж мене схоронив
Та й за того кабана,
Що по саду рив.

Так сопілка розказала, чому батьки не дочекалися свого улюбленого молодшого сина додому. Важкі батьківські прокльони впали на голову старшого сина, і невдовзі під час грози він загинув від удару блискавки.

Хто на брата руку піднімає, той щастя не має, того господь карає.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

20 (5079). Грай, сопілко, грай. СУС 780. Записано 2008 року.
Оповідач: Мулика Андрій Архипович (1922 року народження), село Вершнячка, Христинівський район, Черкаська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.