Українські народні казки

Гризонько
Українська народна казка Буковини

Була собі удовиця і мала малого сина. Звати його було Гризонько. Пішла вона з сином у ліс по гриби і по дрова. Назбирали вони грибів, наламала жінка в’язочку сухих дров. Хотіла ще трохи наламати. Посадила вона Гризонька на в’язочку і каже йому:

— Сиди, синочку, на цій в’язочці, а я піду та ще трохи дров назбираю.

Пішла вона, а хлопчик сидить на в’язочці. Чекав він мами, чекав, не дочекався та й пішов її шукати. Біжить лісом і кричить: «Мамо! Мамо!» Але мама пішла в їдну дорогу, а він — у другу. Так і побіг хлопчик лісом. Вернулася мама до в’язочки, а сина — нема.

А хлопчик біг, біг і прибіг до хатини в лісі. Там жив з жінкою старий лісник. Зайшов хлопець у хату, а дід питає:

— Відки ти, синку?

— Я загубився від мами, — каже малий.

— А як тебе звати?

— Не знаю.

— А як твою маму звати?

— Мама.

— А з якого ти села?

— Не знаю.

Нічого не знав малий.

— Як ти не знаєш, куди тобі вертатися, то будеш жити у нас, — каже старий дід. — Бабо, у нас дітей нема, то най цей хлопчик буде наш.

Так він і зостався жити в лісниковій хатині. Ріс Гризонько коло діда до сімнадцяти літ. Ходив собі по лісі, грався. А дід казав йому:

— Ти скрізь ходи, лиш до ставка не ходи, бо там — люті змії. Вони тебе з’їдять.

І він не ходив до ставка. Але як минуло йому шістнадцять літ, подумав: «А чого б мені не піти до ставка? Не боюся я лютих зміїв». І пішов до ставка. Купається, любується природою — ніяких зміїв нема. Коли це надлетіли три диких качки і сіли на воду. Він хотів стрілити в них з ружжа, але подумав: «Найперше налюбуюся, як вони файно плавають». А качки підпливли до берега та й вийшли з води. І зразу перекинулися на молодих дівчат. Розляглися вони, поклали одежу на березі, а самі пішли у воду.

Купаються вони, а хлопець дивиться з-за верби. А тоді взяв та й забрав плаття одної дівчини: заховав і сидить у свойому сховку. Дівчата вийшли на берег, почали одягатися. Дві дівчині одягнулися, а одна зосталася гола. Перекинулися дві дівчині на качок і полетіли собі, а третя зосталася на березі. Тоді хлопець обізвався і вийшов.

— Це я взяв твою одежу. Дам одежу, як ти погодишся стати моєю жінкою.

А вона йому:

— Добре.

Лишив хлопець дідове ружжо у вербі, а сам пішов з молодою жінкою своєю. Вона й каже йому:

— До діда ми вже не вертаймося, а йдім до твоєї мами.

— Але я не знаю, де моя мама.

— Я знаю, де. Я заведу тебе.

А той дід був віщун. Пішов він шукати хлопця і найшов рушницю. Вертається додому та й каже бабі:

— Я казав йому, щоб не йшов туди, бо його заберуть. А він мене не послухав і пішов — то його вже забрали.

Послав дід за ним зміїв, щоб його вернули. А як не хоче вертатися, то щоб з’їли його.

А хлопець з дівчиною все біжать і біжать, і вже недалеко було до готаря, як стали наздоганяти їх змії. Увиділи вони, що змії за ними женуться, та й каже дівчина:

— Стань!

І перекинулася вона керницею, а він — ковбалем. Змії прилетіли до того місця, покрутилися — нема нікого. А далі змії не мають права летіти, бо там уже — готар. І вернулися назад. А вони пішли собі далі і дійшли до того броду, де його мама брала воду.

Прийшла його мама до води, а вони сидять на керниці, ждуть, щоб дав хто напитися. Дала їм мама попити та й забрала їх до хати. І почала їх угощати. Дуже вона їх собі сподобала, бо хлопець був схожий на її сина, загубленого в лісі.

Попросив він у неї слова і каже:

— В одної жінки був хлопець. Пішла вона з ним у ліс, посадила його на в’язочку дров і сказала почекати її. Але не послухав син мами, не сидів, де вона йому сказала. І загубився той хлопець від мами.

Сказав він це та й до мами:

— За ваше здоров’я, мамо. Я — ваш син Гризонько, а це — ваша невістка.

Врадувалася мама, обіймилися вони, цілувалися. І я був на тому обіді, їв і пив, по бороді текло, а в роті — сухо було.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Сербичани, Сокирянського району, Чернівецької області
28 січня 1979 року
Оповідач: Лазаренко Данило Петрович (1908)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Гризонько
Українська народна казка Буковини

ГРИЗОНЬКО — Українська Народна Казка Буковини
ГРИЗОНЬКО — Українська Народна Казка Буковини

Була собі удовиця і мала малого сина. Звали його Гризонько, бо він любив гризти горішки.

Пішла вдова з сином у ліс по гриби і по дрова. Назбирали вони грибів, наламала жінка в’язочку сушняку. І хотіла ще трохи наламати. Посадила вона хлопчика на в’язочку і каже:

— Сиди, синочку, на цій в’язочці, а я піду та ще трохи назбираю.

Пішла вона, а хлопець сидить на в’язочці. Чекав він мами, чекав та й стало йому страшно. І побіг він шукати маму. Біжить лісом і кричить: «Мамо! Мамо!» Але мама пішла в один бік, а він — у другий. Вернулася мама до в’язочки, а сина нема.

А хлопчик довго біг і прибіг до хатини у лісі. Там жив старий лісник із жінкою. Зайшов хлопчик у хату, а дід питає:

— Звідки ти, синку?

— Я загубився від мами.

— А як тебе звати?

— Гризонько.

— А як твою маму звати?

— Мама.

— А з якого ти села?

— Не знаю.

— Якщо не знаєш, куди вертатися, то живи у нас, — сказав дід. — Бабо, у нас дітей нема, то най цей хлопчик буде наш.

Так він і зостався жити у лісовій хатині.

Ріс Гризонько в того діда і виріс великий та дужий. Дід дав йому рушницю, і він ходив на полювання. І наказав йому дід: «Ти скрізь ходи, лиш до ставка не ходи, бо там люті змії. Вони тебе з’їдять». І Гризонько не ходив до ставка. Але як минуло йому шістнадцять літ, подумав собі: «А чого б не піти до ставка? Не боюсь я лютих зміїв». І пішов він до ставка.

Купається Гризонько, розглядається — ніяких зміїв нема. Коли це надлетіли три дикі качки і сіли на воду. Він хотів стрілити по них із рушниці, але подумав: «Най перше намилуюся. Вони так файно плавають». А качки підпливли до берега і вийшли з води. Й одразу перекинулися в молодих дівчат. Роздяглися, поклали одежу на березі й пішли купатися.

Купаються вони, а хлопець дивиться з-за верби. А тоді підкрався та й забрав плаття одної дівчини. Заховав він плаття і сидить у сховку.

Дівчата вийшли з води, почали одягатися. Дві дівчини одяглися, перекинулися в качок і полетіли собі, а третя зосталася на березі. Хлопець вийшов зі сховку.

— Це я взяв твою одежу, віддам, якщо погодишся стати моєю жінкою.

— Добре, — сказала вона.

Лишив хлопець дідову рушницю під вербою, а сам пішов зі своєю молодою жінкою. Вона й каже:

— До діда не вертаймося, а йдімо до твоєї мами.

— Але я не знаю, де моя мама.

— Я знаю, де. Я заведу тебе.

А дід, у котрого жив Гризонько, був віщун. Пішов він шукати хлопця і знайшов рушницю. Та вертається додому і каже бабі:

— Я казав йому, щоб не йшов туди, бо його заберуть, а він мене не послухав і пішов. То його вже забрали.

І послав дід навздогін зміїв, щоб знайшли Гризонька і вернули.

А хлопець із дівчиною все біжать і біжать. Уже недалеко було до готаря, як стали наздоганяти їх змії. Побачили вони, що за ними женуться змії, і сказала дівчина:

— Стань!

І перекинулася вона кирницею, а він ковбайом. Змії прилетіли до того місця, покрутилися — нема нікого, а далі вони не мають права летіти, бо там уже готар. І вернулися змії назад. А вони обоє пішли собі і прийшли до того броду, де Гризонькова мама воду брала.

Прийшла мама води, вони сидять на кирниці, ждуть щоб дав хто напитися. Дала їм мама напитися та й запросила

до хати, а в хаті почала пригощати. Дуже сподобались вони їй, бо хлопець був схожий на її сина, загубленого в лісі, а дівчина була така файна, що не розкажеш. А Гризонько й розповідає:

— В одної жінки був хлопець. Пішла мама з ним до лісу, посадила на в’язочку дров і сказала почекати її. Але не послухав син мами, не сидів, де вона сказала. І загубився той хлопець, — сказав це Гризонько та й до мами: — За ваше здоров’я, мамо! Я — ваш син Гризонько, а це ваша невістка.

Врадувалася мама, обіймалися вони, цілувалися. Я був на тому обіді, їв і пив, по бороді текло, а в роті не було.

Характерний для даної місцевості вираз: «Я іду води», «Мама пішла води». Дієслово «брати» опускається.

Походження та примітки

Гризонько. Невказані сюжети. Записано 28 січня 1979 року в селі Сербичанах Сокирянського району Чернівецької області від Данила Петровича Лазаренка (1909 року народження, колгоспний пенсіонер).

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.