Грицько, царський зять
Українська народна казка Покуття
Були чоловік і жінка, і мали вони хлопця, називали його Грицько. Хлопець підріс, а тато заслаб і вмирає. І каже до мами: — Я лишаю після себе триста золотих. Як Грицько буде мати вісімнадцять років, то дай йому ці гроші, і він собі щось купить.
Грицько доріс до вісімнадцяти років, і мама йому каже:
— Грицьку, як умирав тато, то лишив триста золотих. Аби я тобі їх дала, щоб ти собі щось купив.
Грицько каже:
— Дайте мені сто золотих. Мама дала йому сто золотих.
— Іди до міста і купи собі щось. І купиш хліба.
Іде він до міста та й здибає чоловіка, що веде пса. Та й каже йому:
— Здоров, ваша царська величність!
(Він так кожного величав). А той відповідає:
— Здоров, Грицьку! Грицько питає:
— Куди, ви йдете й цего пса ведете?
— Веду, — каже, — його за місто та й там його вб’ю.
— Ні, — каже, — ви його не вбивайте, краще мені продайте. Що хочете за него?
Той каже:
— Сто золотих.
Витяг Грицько своїх сто золотих, віддав тому чоловікови і взяв пса. Та й питає того чоловіка:
— Як його звати, цего пса?
— Песик-Велетик.
Забрав Грецько песика і йде додому. Прийшов, а мама питає:
— Що ти купив, Грицьку?
— Я зайшов у місто, і хтось у мене гроші вкрав. Мама каже:
— Я думала, що з тебе буде господар, а з тебе нічого не буде. На другий день він каже:
— Мамо, дайте мені ще сто золотих. Я піду та й щось куплю. Мама дала сто золотих, він пішов до міста. Іде він і здибає чоловіка, що несе кота. І каже до него:
— Здоров, ваша царська величність!
— Здоров, Грицьку, — каже той чоловік. А Грицько питає:
— Куди ви йдете й цего кота несете?
— Несу його, — каже, — за місто та й там його вб’ю.
— Ні, ви його не вбивайте, краще мені продайте. Що хочете за цего кота?
— Сто золотих, — каже.
Він витяг гроші, дав і взяв кота. І питає:
— Це просто кіт? Чи він якось зветься?
— Це Кіт-Винохід.
Приходить він з тим котом додому, а мама взяла маґлівку та як стала Грицька обкладати! Бо він знов сказав, що вкрали гроші.
— Ах ти, сучий сину, — каже мама, — я думала, що з тебе буде господар, а з тебе нема нічого.
А третього дня він знов каже:
— Мамо, дайте ще тих сто золотих, піду й щось куплю. Вона каже:
— На, сучий сину. Ти нічого не зведеш.
Іде він до міста і знов здибає чоловіка, що тягне сніп ріщя. А на ріщу — гадюка.
— Здоров, ваша царська величність! Куди ви йдете й цю гадюку везете?
— За місто, — каже. — Там я її вб’ю.
— Ні, — каже, — не вбивайте, краще мені продайте. Що вам дати за неї?
— Сто золотих, — каже.
Він витяг і віддав йому сто золотих, взяв гадюку й пішов додому. А вже недалеко дому каже їй:
— Ти знаєш що? Сховайся під піч, щоби тебе мама не виділа, бо буде боятися.
Він зайшов, і гадюка сховалася під піч. А мама питає:
— Що ти, Грицьку, купив? А він каже:
— Я прийшов у місто, а гроші хтось витягнув і вкрав. Мама знов узяла маґлівку, стала Грицька обкладати!
— Ах ти, сучий сину! Я думала, що з тебе буде господар, а з тебе нема нічого.
І вигнала його з хати.
Іде Грицько на полювання. Бере з собою кота і пса. Приносить зайці, годує кота, пса й гадюку. А тоді гадюка йому й каже:
— Ти знаєш що, Грицьку? Ходи, — каже, — до мого тата. Тато тобі відплатиться за то, що ти відкупив мене від смерти.
Грицько каже мамі:
— Мамо, ви маєте на тиждень їсти, а я десь недалечко піду.
— Та я маю їсти й на місяць. Та й пішов він.
Ідуть вони з гадюкою, ідуть і прийшли до ріки. Каже гадюка:
— Не бійся, Грицьку, зараз перейдем.
Та махнула хвостом на воду, і зробився міст. Перейшли вони, забрала вона той міст та й каже:
— Дивись, Грицьку. Бачиш доми?
— Бачу триповерхові й п’ятиповерхові.
— Мого батька, — каже, — п’ятиповерховий дім.
Прийшли вони до того дому, стали перед брамою, а вона перекинулася на таку гарну дівчину, що не знати, ні чувати, хіба в казці сказати. І вийшли слуги, і вона зайшла. А йому каже:
— Почекай, Грицьку, за тобою зараз слуга вийде.
Вийшов слуга і забрав Грицька в палац. Дали Грицькови вечеряти, і ночує він там. І пройшов оден день, і другий день. Та й спить Грицько, а вона заходить до него вночі і каже:
— Ти спиш, Грицьку, чи не спиш?
— То сплю, то не сплю, — каже він. Вона каже:
— Уважай, Грицьку. Рано тато мій буде з тобою розплачуватися. За то, що ти мене відкупив від смерти. Буде давати тобі котел грошей. Ти котел грошей, — каже, — не бери. Кажи, най дасть тобі той перстень, що має дванадцять очок.
— Добре, — каже він.
Рано всі повставали, поснідали, і каже тато:
— Грицьку, буду з тобою розплачуватися за то, що ти мені відкупив дочку від смерти. Даю тобі котел грошей.
— Ні, — каже, — не давайте мені грошей, дайте мені того перстеня, що має дванадцять очок.
— Ні, — каже, — перстеня не дам. А дочка каже:
— Такі то ви мені, тату, раді, що перстеня не хочете дати.
І тато взяв перстень і Грицькові віддав. Грицько попрощався, хоче йти додому, а вона каже:
— Почекай, Грицьку, я тебе переведу через річку. Перевела вона його через річку та й каже:
— Вважай, Грицьку, що я скажу. Перекинеш цей перстень з руки на руку, і стане перед тобою дванадцять молодців. Що їм скажеш, то вони тобі зроблять.
Іде він, іде, і вже пізно. Він перекинув перстень з руки на руку, і стало перед ним дванадцять молодців.
— Що, пане, прикажете?
— Щоби так ся стало, аби я зараз був дома. І так ся стало. А дванадцять молодців щезли.
Прийшов він додому і знов ходить на полювання. Має пса й кота, збирається йти та й каже:
— Мамо, ви знаєте що? Може, би ви пішли до царя висватати за мене дочку?
А вона каже:
— До царя? Коби за тебе яка старця пішла, не царська дочка. А він:
— Та підіть, мамо, почуєте, що він скаже.
Баба зібралася та й іде. Прийшла до царського палацу, а там її не пускають. Цар сказав:
— Пропустіть. Бабу пропустили.
— Здоров, ваша царська величність! Цар каже:
— Здоров, бабко! Сідайте, — каже, — бабко, і розказуйте, чого ви прийшли.
— Ваша царська величність, у вас є дочка, а в мене — син. Може, би ми посватались?
А цар каже:
— Добре, бабко, добре. Але завтра щоби було царівні сто зайців на шубу. Щоби мала в чім до шлюбу йти. А як, — каже, — не буде, то моя шабля, а його голова з плечей.
Іде баба додому, прийшла та й каже:
— А що, сучий сину, казала я тобі? Сказав цар, щоби було сто зайців на завтра царівні на шубу. А як не буде, то його шабля, а твоя голова з плечей.
А він каже:
— Нічого, мамо, все буде добре.
А ввечір перекинув він перстень з руки на руку, і стало перед ним дванадцять молодців.
— Що, пане, прикажете?
— Щоби мені завтра рано було сто зайців царівні на шубу. Кажуть вони:
— Добре. Будуть усі зайці одної масти й не будуть розбігатися. Він рано встав — є сто зайців. Та й каже він:
— Мамо, вставайте, гоніть зайців у царський двір.
Баба встала, зібралася. Взяла прут і погнала зайці, пригнала в двір, загнали їх. Заходить баба до царя.
— Здоров, ваша царська величність!
— Здоров, бабко! Що скажете?
— Я пригнала сто зайців царівні на шубу. А цар каже:
— На завтра аби було сто лисиць. А як ні, то моя шабля, а його голова з плечей.
Баба прийшла додому і каже:
— Грицьку, на завтра сто лисиць аби було.
Він увечір перекинув перстень з руки на руку, стало перед ним дванадцять молодців.
— Що, пане, прикажете?
— Щоб, — каже, — на завтра рано було сто лисиць. Царівні на шубу.
А рано встав — уже є сто лисиць. Каже:
— Вставайте, мамо, гоніть лисиць до царя.
Баба погнала лисиці. Пригнала їх у царський двір, зайшла до царя.
— Здоров, ваша царська величність!
— Здоров, бабко! — сказав цар. — Що скажете?
— Пригнала, — каже, — сто лисиць царівні на шубу. Каже цар:
— Добре, бабко, дивися на мої двори, на мої палаци. Щоби і у вашого сина такі були.
І баба пішла додому. Приходить та й каже:
— Так, Грицьку. Іди пообзирай у царя двори, палаци. Щоби й у тебе такі були.
— Добре, — каже він.
А ввечір перекинув Грицько перстень з руки на руку — уже є дванадцять молодців.
— Що, пане, прикажете?
— Хлопці, йдіть до царя і подивіться, які палаци, які двори. Щоби на завтра в мене ще кращі були, й золотом покриті.
Він спав чи не спав, а рано встав, дивиться, а то ще кращі, як у царя, палаци, золотом покриті. Він вийшов на дах та як ударив молотом, луна аж до царя пішла. Цар устав, подивився, а то золотом сіяє.
А Грицько каже:
— Вставайте, мамо, ідіть до царя.
Мама встала, пішла до царя, а цар уже вислав проти баби карету. Уже каретою баба іде. Приїхала та й каже:
— Здоров, ваша царська величність!
— Здоров, бабко! Дивися, бабко, щоби на завтра рано був міст від мого дому до твого дому. Щоби одна мостинка срібна була, а друга золота.
Прийшла баба додому і сказала Грицькови:
— Щоби був міст від дому до дому і щоби була одна мостинка золота, а друга — срібна.
Він перекинув перстень з руки на руку, і стало перед ним дванадцять молодців:
— Що, пане, прикажете?
— Хлопці, — каже, — щоби завтра на рано був міст від мого дому до царського. Одна мостина щоб була срібна, а друга — золота.
Кажуть вони:
— Добре, буде.
І на рано був міст. Збудив він маму:
— Мамо, ідіть до царя.
Ще не дійшла баба до половини дороги, уже карета за нею від царя їде. Приїхала вона до царя.
— Здоров, ваша царська величність!
— Здоров, бабко! Я хочу, бабко, аби на завтра були з одної сторони моста і з другої яблуньки. Аби були за п’ять кроків одна від другої. Завтра наші діти будуть їхати вінчатися. Аби яблуньки цвіли, як будуть вони їхати. Як приїдуть до церкви, аби в церкві сами двері ся отворили, аби свічки ся сами засвітили, аби ксьондзи їх вінчали і аби ніхто їх не бачив, лиш ксьондзи, а як будуть їхати з вінчання, щоби вже падали спілі яблука, готові до їди.
Баба прийшла і сказала це все Грицькови. Грицько перекинув перстень з руки на руку, і стало перед ним дванадцять молодців.
— Що, пане, прикажете?
І він їм розказав, що вони мають зробити.
— Добре, — кажуть хлопці, — буде все.
І на ранок все так сталося. Приїжджає за ним карета, посідали молоді і їдуть вінчатися. Двері в церкві сами повтворялися, свічки позасвічувалися сами. Ксьондзи їх вінчали, і ніхто їх не видів. Їдуть вони з вінчання, а з дерев падають спілі яблука.
Забрав він молоду до себе і жив собі з жінкою. І ходить на полювання з котом і псом. А жінка його питає:
— Грицьку, скажи мені, як ти це все зумів зробити? Що тато тобі сказав, ти все зробив.
Він не хоче признатися, а вона все питає його. Та й він узяв і сказав їй:
— У мене є такий перстень, що перекинеш його з руки на руку, і стане перед тобою дванадцять молодців. І що їм прикажеш, то й буде.
А вона йому каже:
— Не носи той перстень коло себе, бо загубиш. Дай його мені, я сховаю.
А він узяв та й дав їй. Та й пішов з котом і псом на полювання. А вона взяла той перстень, перекинула з руки на руку, і стало перед нею дванадцять молодців.
— Що, пані, прикажете?
— Щоби мого чоловіка, де він є, обсипало камінням з усіх боків, щоб він не міг вийти. А тут замість цего палацу щоб стара хата стала, така, як тут була колись. А я з цим палацом щоб була коло свого батька.
Та й так ся стало. Його обсипало камінням, лишень маленька дірка осталася, щоб він міг дихати. А кіт і пес бігають навкруг того каміння. Пес каже:
— Котику, що ми будем тут бігати? Ходім у магазин і накрадьмо свому ґосподареви харчів.
І пішли вони. Кіт зайшов собі в магазин, ходить там. А пес чекає надворі. Кіт краде, а пес носить. Наносили йому їсти та й кажуть:
— Буде тобі цієї їжі хоч на тиждень? А він каже:
— Її буде й на місяць.
— То ми підем і дістанем твій перстень.
— Добре, — каже, — йдіть.
Прийшли вони до царівни, і вона їх пізнала. Пес бігає й гавкає, а вона вийшла та й каже:
— Це мого господаря худоба.
І приймила їх. Кіт пішов до покою, ходить і дивиться, де той перстень. А вона його вночі тілко в роті тримає. Кіт ходить, миші ловить, щурі ловить.
Та й умочив кіт у муку свій хвіст, прийшов уночі д’царівні на лужко та й хвостом їй по губах потягнув. А вона плюнула і перстень виплюнула. А кіт перстень хапнув та й утік. І пішли вони собі з псом.
Прийшли до річки. Кіт каже до пса:
— Пливи ти. А пес каже:
— Пливи ти.
— Ні, песику, ти пливи.
Пес зачав плисти, а кіт сів на него і пливуть обидва. Каже пес до кота:
— Дай мені перстеня. А кіт каже:
— Почекай, відпливем, і я тобі дам.
— Давай мені вже, бо я тебе скину.
Кіт зачав давати, а пес зачав брати і пустили перстень у воду. Перепливли, прийшли до господаря без перстеня і кажуть:
— Ти ще живий, господарю?
— Живий, — каже він.
— А маєш ти що їсти? Він каже:
— Є.
— Бо ми, — каже, — дістали перстеня та й уронили його у воду. Але ми підемо і знайдемо перстеня.
І пішли вони до річки, до рибаків. Та й призирають за кожною рибою. А оден рибак імив таку рибу, що сіяла золотом. Він її порізав, а там перстень. Рибак несе той перстень додому, а кіт і пес за ним ідуть.
Рибак приніс перстень і поклав за образ. А кіт прийшов з ним у хату і в хаті лишився. А оберліхт був відкритий. Кіт вискочив на образ, дістав перстень і вискочив надвір через оберліхт.
— Песику-Велетику, я вже, слава богу, перстень дістав. Прийшли вони до господаря і кажуть:
— Слава богу, ми вже перстеня дістали. Давати тобі?
— Давайте, — каже він.
Подали вони перстеня, він перекинув його з руки на руку, і стало перед ним дванадцять молодців.
— Що, пане, прикажете?
— Аби я цего каміння зараз не видів і був дома.
І так сталося, каміння не стало. Він прийшов до мами, подивився, що мама жиє в старій хаті, і знов перекинув перстень з руки на руку — стало перед ним дванадцять молодців.
— Що, пане, прикажете? А він каже:
— Щоби моя жінка і мій дім були тут, як перше були.
І так ся стало. Він уже спить у покої, а вона нічого не знає. А рано прокинулася і каже до служниці:
— Подай мені се та те!
А він як дасть їй паском! І вона вздріла, що то її чоловік. Він її покарав, побив трохи, і сказав:
— Уже більше я тобі перстеня не дам. Будеш більше так робити?
— Ні, не буду ніколи.
І вже жили вони мирно й дружно.