Українські народні казки

Гроші на той світ
Українська народна казка Закарпаття

Ходив чоловік, працьовав і жоні приносив гроші. І багато наскладав.

— Жіночко, цисі будемо тратити, а сі другі складай. Якби яка напасть на нас прийшла, то треба будуть гроші. А якийсь там нероба знав, яка то жінка, убрався він, почорнився та приходить до неї:

— Добрий день!

— Добрий день. Що ви, дідику, хотіли? Хочете муки?

— Нє, гроші хочу.

— У нас, — повідає, — грошей не є. Якби була яка напасть, то ми гроші даме.

— Я — напасть.

— І-і-йой! Та кой ви напасть, то нате гроші. І дала йому гроші, і пішов він.

Через пару днів приходить чоловік:

— Добрий день, жіночко! Ну як, дома все в порядку? Чи не було якої напасті?

— Так, була напасть, і я їй гроші дала.

— Йой! — ляснув чоловік у долоні. — Яка напасть?

— Та така напасть. Чорна така.

— Ей, жоно, ти — дурна.

Плюнув він та й лишив її. І двоє дітей, і жону, і пішов. Жаль йому за грішми, що жона віддала. Взяв сокиру та ходить селами, заробляє. І такий журний, що на чудо. Іде дорогою й зустрічає чоловіка з його села:

— Добрий день! Як, — питає, — дома моя жінка та й діти? Таке вона мені зробила. Віддала напасти, якомусь голодригашови, усі гроші, що я заробив.

А чоловік йому відповідає:

— Ти сам винен. Кой ти видів, що твоя жінка нерозумна, чого ти давав гроші? Ти йди додому, бо діти голодні. Діти село годує й одягає. Ганьба твоя.

Іде він додому. Як той поговорив з ним, іде. Взуття цураве на ньому. Іде дорогою, а там таке болото. А якась жона везе волами солому.

— Жіночко, — просить, — перевезіть мене через це болото. Видите, цураве взуття.

— А ти осліп, — каже, — не видиш, що я на возі стою, щоби не тяжко воли тягли?

— Ай, — каже, — коби ви знали, з якого далекого світу я йду.

— А, ви з того світу, так? То сідайте, кой з того світу. Прийшла вона додому, розпрягла волів, зметала ворох соломи.

Сідають, їдять.

— Ну, як на тому світі? — звідає вона чоловіка.

— Дуже файно.

— Мій чоловік Іванко був такий чесний та вмер. Чи видите його даколи?

— Ой, видиме ся з ним.

— А як, чи суть гроші в нього?

— Не є в нього грошей.

— А коли ви будете йти на той світ?

— Скоро буду йти.

— Чи понесете йому гроші? Я продала двоє волів. Нате гроші та передайте йому. Скажіть, що жона дала.

— Добре, добре.

— Та й передайте йому ще хромові чижми.

Той маленько посидів та й іде геть. А жона каже:

— Добрий був у мене чоловік Іванко. А цесь другий ґазда так ня б’є. Зараз прийде двома кіньми п’яний з города. Так ня лупить, що раз!

Пішов він. Зараз приїде той. Приїхав, а вона кричить:

— Вже ся напив? Пив би-сь кров свою! То в мене був золотий чоловік Іванко. Загнала йому гроші за воли на той світ.

— Як?

— Був чоловік з того світу. Та й чижми йому дала, бо не є в нього.

— Ти! Ти здуріла! Куди він пішов?

— Туди.

Той сів на коня — та за ним. Той на кони йде, а він увидів його, торбину вер та й січе сокирою турша.

— Ви виділи такого чоловіка, щоби сюди йшов?

— Що сокиру на плечі поніс?

— Ага! Сідайте на мого коня та чи догоните?

— Ана, а це хто буде рубати?

— Я буду рубати, поки ся вернете.

Той почав рубати турша, а той пішов у другий бік, коня продав та й пішов додому.

А чоловік наробився та собі пішов додому. Та й каже жоні:

— І-і-і, ти дурна, ти такі гроші віддала.

— А ти розумний та й коня віддав.

А той прийшов додому, дав жоні гроші, і потому було благополучне життя в них.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області
1 серпня 2002 року
Оповідач: Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.