Гроші не дають спати

Українська народна казка Буковини

Жив собі дуже багатий пан. Багато землі мав, худоби, і ніколи не міг лягти спати по-людськи, зарання, а все о другій, о третій годині ночі. Рано вставав, бо йому ж треба думати, як хазяйство вести. Не було в него бухгалтера — усі рахунки вів сам. Тілко один управитель був. Пан все встигав робити, але не було коли спати.

А напроти жив швець. І так весело жив. Було в него п’ятеро дітей та й жінка. Вставали всі дуже раненько. Швець виходить надвір, бере відро води, миється і наспівує пісеньки. Діти вибігають напівголі; весело їм, бігають, граються. А швець заходить до хати, стукає клевцем або латає якесь взуття. І все наспівує — весело йому. Жінка тим часом іде з корзиною в город за продуктами.

Пан все це бачить і дивується. Та й думає: «Як це так? Він такий бідний, ні гроша за душею. Діти голі, босі, і так весело їм усім». Бере пан мішулик грошей, кладе ввечері шевцю під двері і слідкує за тим, що буде робити шевцева сім’я.

Досвіта швець устав, відкрив двері і зашпотався за той міщулик з грішми. Вхопив його і заходить до хати. Вікна, двері позакривав. Пройшов день і ще ніч — ніхто не виходить надвір, і тиша в хаті. На третій день відкриваються вікна і двері, і всі виходять — швець, жінка й діти. Діти бігають, граються, і все йде по-старому.

Пан вийшов, подивився, а коло фіртки лежить той мішулик з грішми. Пан каже:

— Ану, Іване, йди сюди. Що це в тебе за гроші тут? А швець боїться, труситься, та й каже:

— Паночку, я не знав, хто це мені підкинув під двері цей мішулик з грішми. Вся сім’я моя дві ночі не їсть і не спить: все журимося, що ж нам робити з цими грішми. І рішили ми з жінкою винести їх за фіртку, щоб не мали з ними біди й жури. Я виніс їх геть, і ми собі далі живемо, як жили.

Тоді пан каже своїй жінці:

— Бачиш, як бідний не хоче мати діла з грішми? Гроші не дають спати. Ото я й мучуся і не сплю через те, що в нас багато грошей.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ставчани, Хотинського району, Чернівецької області
18 жовтня 1986 року
Оповідач: Лазарюк Петро-Григорій (1921)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.