Українські народні казки

Гроші
Українська народна казка Буковини

Їден чабан пас вівці і найшов торбу грошей. Сів і б’є по тій торбі кирлигом. А тут їде з кучером пан та й питає:

— Що це ти робиш?

— Найшов гроші та б’ю.

— Нащо ж ти їх, дурню, б’єш?

— Бо це смерть.

А пан каже:

— Дурень ти.

Взяв гроші на візок і поїхав. І думає пан: «Як би кучера вбити, щоб не ділитися грішми?» А кучер думає: «Як би пана вбити?» Кожен хоче собі всі гроші забрати.

Пан дає кучерови гроші і каже:

— Йди купи дві фляшки рому. Вип’ємо. Я почекаю тебе тут. Той пішов, купив дві фляшки рому і в їдну напустив труїни, щоби пан випив і вмер. А пан приготував рушницю і думає: «Як буде вертатися, застрілю його — і всі гроші мої». Кучер іде з ромом, а пан «бах!» і вбив його. Взяв фляшки з ромом, сів на візок та й каже до вбитого кучера:

— Ну, дай Боже здоровля, дурню!

Перехилив їдну фляшку, випив трохи, перевернувся і вмер.

Жене чабан додому вівці, дивиться: стоять запряжені коні, на візку мертвий пан, а недалеко від візка лежить убитий кучер. Скинув чабан з візка пана, сів і поїхав. І всі гроші зосталися йому.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Шибутинці, Сокирянського району, Чернівецької області
27 грудня 1979 року
Оповідач: Харабара Іван Григорович (1916 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Гроші
Українська народна казка Полтавщини

В одному селі жив мудрий чоловік, і було у нього три сини. Найстарший, Максим, до всякого діла беручкий.

Він з любов’ю ходив за худобою, випасав у горах овець, а вночі гнав коней у степ. Шанував його батько за працьовитість і лагідну вдачу. Коли прийшов час синові одружуватися, дав йому доброго коня, дійну корову і кілька овець.

— Хазяйнуй тепер сам, вдатний, — мовив старий.

Другого сина звали Петро. Коли господар роздавав людям ремесла, то середньому синові подарував плуга. З того часу він вправно орав землю, зрошував її потом, а весною вчасно засівав зерном, щоб воно проростало дружними сходами, а восени своєчасно збирав гарний урожай. І хліба в сім’ї було завжди вдосталь. Побачив батько, що душа Петрова лежить до землі, вирішив йому віддати частину свого поля.

— Нехай тобі земля допоможе стати справжнім господарем, — мовив старий.

Найменшим був Іван. Ще з дитинства з ним усі панькалися, йому все дозволяли, і виріс він ледачий, не хотілося йому нічого робити, лежить у холодочку та й байдики б’є. Скільки батько йому не говорив, як надоумлював, нічого не допомогло. Інші працюють, а Іванові хоч би що. А до грошей був дуже ласий. Вирішив батько віддати його в науку. Може, хоч там розуму набереться. Та нічого з того не вийшло. Ледащо воно скрізь ледащо. Довелося забрати назад додому.

Ідуть мовчки: батько попереду, а син ззаду плентається, ледве ноги пересуває. Чималу відстань треба подолати, щоб добратися до своєї домівки. Аж дивиться Іван, на дорозі розлилася чимала калюжа, а в ній гроші лежать. Ледве видно. Давай він гребти руками, вихльопувати пригорщами воду, ставати на коліна, оббігати з різних боків, поки якось дістав гроші. Добряче довелося попотіти. Оббрьоханий, замучений іде далі. На узбіччі стоїть копичка сіна, а біля неї кілька монет валяється.

— Може, й тут є гроші, — подумав.

Перевернув сіно, перебрав про пучечку, довгенько трудився, а того, що шукав, не знайшов. Не поталанило на цей раз. Думає: «Нічого все одно не робитиму, а грошей назбираю».

Аж гульк, стоїть висока гора.

— Полізу туди, може там схований скарб?

Уже піт котиться градом, тіло болить нестерпно. Ноги ковзаються, а він не здається. Насилу видряпався на вершину і таки знайшов, що шукав. Знесилений ледве ступає по дорозі, уже й грошей не хочеться. А сам думає: «Де ж вони взялися?»

Бачить іде попереду батько, щось виймає з кишені і кидає. Наздогнав він його, та й говорить:

— Тепер, тату, я знаю, щоб гроші мати, треба добре працювати.

Батько лише усміхнувся.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
185 (7094). Гроші. СУС-. Записала Шпитяк М. В. 2009 року
Оповідач: Мороз Оксана Йосипівна (1937 року народження), Богодарівка, Чорнухівський район, Полтавська область
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.