Українські народні казки

Гріх і покаяння
Українська народна казка Бойківщини

В одному селі був монастир, і була там монастирська церква, де відбувалися богослужіння. Одна сестриця, найстарша, мала ключа від тої церкви, замикала її, відмикала і робила в ній порядок.

Одного разу вона відкрила церкву і клякнула на коліна молитися. А в той час прийшла їй у голову похітлива думка — вона встала і вийшла надвір, щоб та думка проминула, пішла до керници напитися води. На той час проїжджав на коні козак і зачав з нею жартувати. Та думка її не минула, і дістала вона ще більшу охоту до чоловіків. Вернулася до церкви, замкнула двері, ключ лишила в дверях і сказала:

— Мати Божа, я лишаю тебе замість себе, аби ти завідувала тою церквою.

І пішла з козаком.

Подумала, що тяжко згрішила, і в монастир уже не наверталася. Козак собі поїхав, а вона зайшла в ліс, зробила собі намет із пластя і постановила собі до смерти бути в лісовій пустини. Народила вона сина і там, у лісі, годувала й виховувала його, та й прожила у ті пустини дванадцять років — кормилася ягодами й диким корінням.

Тоді подумала, що треба навчати сина серед людей, бо в лісі він буде дикий, але була дуже обдерта, нага, та й дитина так само. Повернула вона до одного лісника, який жив у лісі, і попросила старої одежі для сина й для себе. Верталася тою самою дорогою, тою, яка вела попри ту церкву і той монастир.

Коли проходила попри церкву, там була велика сила народу і правилося богослужіння. Вона зачала питати людей, чому відправляється надворі, а не в церкві. А їй сказали, що була сестриця-ігуменя, яка закривала й відкривала церкву, і залишила ключ у дверях, а сама десь пропала — ніхто не знає, де вона. Шукали всюди по лісі, питали людей — ніхто нічого не міг сказати. Пробували відімкнути двері, пробували сестриці, пробував священик — двері в церкві не відкриваються, і постановили відправляти богослужіння надворі.

А коли помирала одна стара сестриця, то сказала сестрицям, що ще має прийти та сестриця-ігуменя і відомкнути церкву.

Тоді вона каже:

— Я — сестриця-ігуменя, яка закрила церкву. Але я недостойна тепер її відкривати, бо я згрішила. Я переступила закон і зламала свою клятву.

Упала вона хрестом до землі і дуже заплакала. Тоді прийшли до неї монахи й сестриці і зачали просити її:

— Як ти сестриця-ігуменя, то підійди і доторкнися до дверей. Вона відказала:

— Я дуже грішна людина, я недостойна іти відкривати, бо я переступила закон. Я лишила ключ у дверях на Божу Матір.

Народ зачав просити її. Тоді вона встала, взяла свойого сина, підійшла до дверей, зі сльозами три рази вклонилася перед дверима та й каже:

— Пречиста Діво Маріє, я лишила на тебе цю церкву. Допоможи мені її відкрити.

І тільки доторкнулася рукою до ключа — і двері відкрилися, і задзвонили всі дзвони. А вона відійшла зі своїм сином у сторону і сказала:

— Заходіть, бо я недостойна заходити.

Зачали її просити, би вона заходила до церкви. А вона їм:

— Я ж вам говорю, що я — грішна людина, недостойна заходити в Божий храм.

Але встала, взяла свойого сина перед себе, зайшла через поріг до церкви і дуже плакала. Упала з сином на коліна і молилася. В той час упала на образ Матері Божої велика ясність і почувся голос:

— Невісто, ти благословенна і твій рід благословенний, бо твій син наверне до христової віри багато поган.

Тоді вона офірувала свого сина в чоловічий монастир. Монахи висвятили його і написали листа в Рим. Він поїхав до Рима і зложив клятву, що буде все своє життя навчати народ Христової віри. Поїхав межи погани і зачав розказувати про Ісуса Христа і його віру. Бували навіть такі часи, що проти него бунтувалися і задумували його вбити.

Він робив шатро, відправляв богослужіння, люди приступали до святої сповіди, а він їм роз’яснював, як треба жити і виповняти Божі заповіді. Коли ж навчав їх, то їхав далі: скликав людей і розказував їм, що добре, а що — зле.

Одного разу сниться йому сон, що його мама і пречиста Діва Марія прийшли до него в білі одежі і гладять його по голові. Він збудився зі сну і поїхав до того монастиря, де була його мати. Приїхав, а йому говорять, що його мама померла. Повернувся він сумний назад і далі продовжував свою науку.

І сниться йому сон, що його мама в небі, а ті сестриці, які були з мамою в монастирі і повмирали — у чистилищі. Він запитує свої мами: «Чому всі сестриці в чистилищі, а ти — на небі? Ти ж казала, що ти грішна, мамо». А вона йому відповідає: «Я раз згрішила, що навела тебе на світ, і покаялася, і більше не грішила, і Матір Божа уступилася за мене і взяла мене до неба. А ті сестриці у думках грішили багато, і тому вони в чистилищі».

Пробудився він з того сну і пообіцяв усе своє життя навертати народ до християнської віри.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Перегінське, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
23 жовтня 1996 року
Оповідач: Максимець Василь Онуфрійович (1929 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.