Українські народні казки

Давні хліб-сіль забуваються

Українська народна казка Чернігівщини

Ішов чоловік лісом і ніс під пахвою мішок. Назустріч йому біжить вовк і просить:

— Сховай мене, добрий чоловіче, в мішок, а то за мною мисливці ганяються.

Чоловік сховав його у мішок, поклав на плечі і пішов собі. Доганяють його мисливці і питають:

— Чи не бачив ти тут вовка?

— Та ні, не бачив.

— А що на плечах несеш?

— Капусту.

От пішли мисливці далі, а вовк каже:

— Ну, тепер випускай мене.

Чоловік випустив, а вовк і каже:

— А тепер я тебе з’їм.

— Як же так? Я ж тебе від смерті врятував.

— Давні хліб-сіль забуваються.

Чоловік каже до нього:

— Підожди, он собака біжить, у нього і спитаємо.

А собака сказав, що справді давнє добро забувається. Поки був молодий та двір беріг, то любили і годували. А коли старий став — вигнали.

Зажурився чоловік і каже:

— Підожди ще, он лисиця йде, спитаємо в неї.

Питають у лисиці, а вона й каже:

— Як же ти, вовче, такий великий, міг у мішок залізти? Ану, покажи.

Розсердився вовк, що йому не вірять, та й заліз у мішок. А лисиця каже чоловікові:

— А тепер зав’яжи.

Чоловік зав’язав та бив вовка, поки не вбив. А тоді питає лисицю:

— Чим тобі віддячити?

— Принеси мені курочку.

— Добре, — каже чоловік.

Пішов додому, пустив дві собаки та й посадив у дві коробки. А зверху поклав курочку. Поніс до лисиці, а вона зраділа. Каже:

— Випускай мені цих курей.

Чоловік випустив собак, а вони кинулися за лисицею. Вона пустилася втікати в свою нору та забула заховати хвоста. А собаки витягнули її та й розірвали.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

87 (4530). Давні хліб-сіль забуваються. СУС 155. Записала Макеєнко Тетяна 2008 року. Пехенько Антоніна Силуанівна (1936). Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, Кам’янська Слобода