Данилко і жар-птиця
Українська народна казка Поділля

В одному селі жила жінка, в якої був маленький синок Данилко. Мати душі в ньому не чула: такий розумний, добрий, уважний. Данилко ходив на риболовлю, полювання, допомагав по господарству. Був мамі опорою і помічником. Хлопець зростав не по днях, а по годинах, мужнів на очах. Односельчани раділи — захисник для села, в якому жили лише старі та малі!

Все було добре: люди збирались на свята, співали, жартували. Але раптом на село прийшла біда — занадилась жар-птиця пожирати людські посіви пшениці, жита. Люди були у відчаї, голод був не за горами.

Що ж робити? Зібрались селяни на збори: плачуть, радяться, а придумати нічого не можуть. Наперед вийшов вродливий, дужий юнак.

— Та це ж Данилко, наш богатир! — закричали люди.

Хлопець звівся, зняв капелюх, поклонився мешканцям і промовив:

— Йдіть додому спокійно, а я допоможу вашому горю!

Вночі Данилко взяв клітку і пішов у поле. Поставив клітку біля пшениці, а сам заховався. Раптом поле засяяло золотим сяйвом, аж очам стало боляче.

— Та це ж жар-птиця!

Тільки вона почала клювати зерно, а Данилко потягнув за мотузок і клітка закрилась.

— Попалась, голубко! — закричав юнак.

Жар-птиця благала відпустити її, а за це вона людям дасть золота і ніколи не буде робити їм шкоди. Пожалів Данилко пташину і відпустив її. А люди розбагатіли, раділи, вихваляли свого рятівника.