Українські народні казки

Дарунки дерева

Українська народна казка Гуцульщини

Був дід та й баба, та й були вони бідні. Не мали з чого жити. Дідо піде в ліс, втне оберемок дров та й несе в село продавати. Та й продасть, та й дістане якоїсь їди, принесе додому та й попоїдять. Дідо вже змучився, не годен був далеко йти. А в лісі коло дороги росло два файних деревця. А він узяв та й зачав одно деревце рубати. А деревце каже:

— Чого ти мене рубаєш? Нащо тобі мойого гілля?

— Я не маю що їсти і вже не годен далеко йти, — сказав дідо.

— А ти подивися, — каже, — під мій корінь з полудня.

Дід прогріб трохи землю та й подивився, а то стоїть млинок. Дерево каже:

— Бери цей млинок собі. Як будеш хотіти молоти, то би сказав: «Ру́шайся!».

Узяв дідо той млинок та й приніс додому. Поставив на стіл і сказав:

— Рушайся!

І млинок зачав молоти. Така мука біленька посипалася. Баба варить пироги, все варить з муки. Та й уже їм добре, вже мають що їсти. Але за якийсь час той млиночок почорнів. А баба каже Дідови:

— Ти не ґазда. Ти би взяв цей млиночок та й би поніс до кума, а кум би його відновив. Зробив би з него новенького, файненького.

Чоловік узяв та й поніс млиночок до кума. Та й каже:

— Ти би його відновив, аби був файний млиночок.

А кум не відновляв, а зробив йому новий млиночок. А той собі лишив. Дідо приніс млиночок додому, а млиночок не меле. Він каже:

— Рушайся, рушайся, млиночку!

А млиночок не рушається. Нема вже що їсти, і дідо пішов знов під то дерево. Прийшов та й каже:

— Млиночок став, не хоче вже молоти та й уже. А дерево йому каже:

— Подивися під мій корінь.

Він подивився під корінь, а там стоїть полумисок. А дерево каже:

— Скажи йому, що ти хочеш. Чи хочеш хліба, чи м’яса, чи молока — все на полумиску тобі буде.

Він приніс той полумисок додому, а то ще ліпша річ, як млиночок. Бо не треба варити, полумисок усе готове дає. Лиш бери та їж.

Прийшов до них той кум. Дідо сказав полумискови, що він хоче, а на полумискови вже то є. А кум на то подивився, та й тихенько обміняв йому той полумисок. Собі взяв чарівний, а дідови поклав полумисок з такими самими косицями *, але простий. Дідо каже тому полумискови, а то нічого вже нема.

Та й пішов дідо знов під то дерево. А дерево знов йому каже:

— Подивися під мій корінь.

Дідо подивився, а там паличка. Називалася вона паличка-виручалочка. Каже дерево:

— Іди додому і скажи паличці: «Рушайся!»

Дідо прийшов додому та й каже: — Паличко-виручалочко, рушайся!

А паличка як рушилася та й до кума. Та як зачала кума бити. Так била, що кум мусів усе принести, і млинок, і полумисок. І жили вже собі дідо з бабою добре. Мали й млинок, мали й полумисок, мали й паличку-виручалочку.

Походження та примітки

* Коси́ця — квітка.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Долішній Спас, Косівського району, Івано-Франківської області
1 листопада 1987 року
Оповідач: Гаврилюк Одокія Лук’янівна (1907 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.