Українські народні казки

Дарунки з трьох зерен

Українська народна казка Полтавщини

Був собі на селі багач Панас. І служив у нього бідний наймит Максим. Мав жінку та діток п’ятірко. Жили в старій хатинці з одним віконцем. Бідувала родина.

Настала весна. Пригріло сонечко. Пора свою ниву засівати, а вдома і зернини немає.

— Піду до пана попрошу хоч півмішечка зерна, — каже чоловік жінці.

Але повернувся ні з чим. Сів під хатою і задивився, як ластівки вили під старою стріхою гніздечко.

— Нащо зводите, силу витрачаєте, піде дощ, зруйнується воно, — каже чоловік.

А птахи ще старанніше працювали.

— Ось уже й готове гніздечко! — раділи ластівки.

А незабаром з’явилися маленькі жовторотики.

Одного дня діти бавилися на подвір’ї. Раптом вони здійняли крик.

— Тату, тату, змія під стріхою. Он вона, он вона!

Іван схопив кілка і скинув змію з хати, відніс у ярок. У гніздечку залишилось одне ластів’я. Діти доглядали за ним, а коли вже могло літати, випустили на волю.

Промайнула холодна зима. До Максимової хати вранці прилетіла врятована ластівка, поклала одне зернятко і прощебетала:

— Посій біля дверей.

В обідню пору поклала друге зернятко і сказала:

— Посій перед вікном.

Увечері принесла третє зернятко:

— Посій біля криниці.

Бідний чоловік так і зробив, як бажала пташка. А другого дня на тих місцях, де були посаджені зернини, виросли три велетні-гарбузи.

Коли Максим торкнувся першого гарбуза, то утворилось дві половини. Там були хліб, бублики, калачі, м’ясо, молоко. У другому був одяг, сорочки, штани, черевики, намисто. У третьому — золото.

Так ластівка віддячила сім’ї за врятоване її життя. А чоловік згодом збудував великий будинок, переселилися з старої хатини і зажили щасливо.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

124 (5053). Дарунок з трьох зернин. СУС —735****. Записав Шапран Едуард (7 клас) 2008 року.
Оповідач: Кулак Єлизавета Григорівна (1925 року народження), Дейманівка, Пирятинський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дарунки з трьох зерен

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одному селі жив великий дідич. Мав стільки лісів, полів, худоби, що навіть цар заздрив. А у того дідича служив бідний чоловік Максим. Слуга мав хатку з одним вікном. З ним проживала його сім’я. Родина немаленька, а їсти нема чого. Настала весна. Треба щось посіяти, а в мішку ні зернини. Жінка Максимова сумує, плаче. Нічого робить, пішов Максим до дідича просити. Прийшов до порогу і каже:

— Дай мені хоч трохи насіння, щоб мої діти не повмирали з голоду.

А дідич його не став слухать, накричав на нього і вигнав. Опустив слуга голову і пішов додому.

Сидять якось Максим із жінкою на призьбі, горюють. Коли це бачать, що під їхньою стріхою зліпити гніздо ластівки, і вже висиджують потомство. Перегодом вивелися і малі. Та якось з утра явилася до пташечок зміюка, а діти побачили її і стали дуже громко кричать

— Тату, до наших пташок лізе змій!

Максим вибіг надвір ухватив ломаку і давай змію лупить. Бив поки не убив. Осталось в живих тіки одне ластів’я з переламаною ножкою. Максим забрав його до хати і вихожував аж до холодів, а потом відпустив на волю.

На слєдующу весну прилетіло ластів’я до своєї хатки і постукало дзьобом у шибку. Всі його побачили і повибігали з хати. А ластів’я підлетіло до свого спасителя, положило йому в жменю три зернини і сказало:

— Одну зернину посій перед дверима, другу перед вікном, а третю коло колодязя.

Він так і зробив. А на другий день виросли на тих місцях три кабака. Закотив Максим у хату ті кабаки, і сказав жінці, щоб наварила кабакової каші. Розрізала жінка перший кабак, а там повно різних наїдків: ковбаска, калачі, кваснина, і солодке, і гірке, вообще дуже їжі різної багато.

Повикладала все те на стіл, а в гарбузі оп’ять те саме появилося. Розрізала вона другий кабак, а там така гарна одежа шо й панам не снилася.

А у третьому кабаку було золото.

— Тепер ми не будем голодні і холодні, і кланятись дідичу не будемо, — сказав Максим.

Узнав дідич про багатство Максимове, ох і розізлився. Прибіг до нього і почав розпитувать як і шо. Розказав йому Максим все, як було: як виходив пташку, як садив зерна, збирав врожай. Дідич його вислухав і бігом побіг додому зробив гніздо і почав підманювать птичок. І підманив. Вивелися пташенята, попідростали, а змія не лізе до них. І дідич сам поліз у гніздо побив птичок, а одне пташеня оставив.

На другий рік принесло пташеня йому три зернинки, посадив їх дідич і виросли з них три великі кабаки. Позривав він їх і давай бистро різать.

Розрізав перший, а оттуда вилетіла хмара сарани і на поля до дідича, поїла все. Розрізав другий, а оттуда вибухнув вогонь і попалив весь маєток. А третій кабак не встигли розрізати. Люди кажуть що в ньому є кубло гадюк, які вилізуть тоді, коли дідич захоче оп’ять панувати. А Максим із родиною ще довго жив, не журився.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Матвієнко Олександра Єфимівна (1942 року народження), Дніпропетровська область, П’ятихатський район, Красноіванівка 153 (7355). Дарунки з трьох зерен. СУС — 735****. Записала Яцюк Аліна 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.