Українські народні казки

Дарунки ковалеві

Українська народна казка Бойківщини

Був коваль, тридцять років ковав людям. Що хто хотів, коваль’му зробив. А платні не брав він ніякої ні від кого. А тридцять років робити і нич не заробити, то як жити? Іде він до Бога за платнею. Іде він дорогою через ліс, сидить дідо на пни, сивий з бородою.

— Куди? — питається.

— Я йду до Бога.

— Чого тобі до Бога?

— Я тридцять років робив людям, ні в кого платні не брав, іду до Бога би заплатив.

— Добре. На тобі отого барана. Коли будеш хотіти грошей, будеш казати: «Баранцю, потрясися!» І баран потрясеться, і будуть гроші.

Коваль узяв барана і веде його. І прийшов до жида в корчму на ніч, бо то далеке ростояніє було. Жид ся питає:

— Де ти ходив?

— До Бога.

— Чого ти до Бога ходив?

— Я тридцять років ковав людям, а грошей не брав.

— Ну й що тобі Бог дав?

— Отого барана.

— А що той баран має нівроку робити?

— Я скажу: «Потрясися!» і будуть з нього гроші сипатися.

— Ну-ну, добре, — жид сказав. — А ти знаєш, що в мене корчма? Переходять люди, ночують. Може хтось барана вкрасти. Треба його сховати. Я дам барана до покою, би хтось не вкрав.

Коваль каже:

— Добре, ховай.

Жид пішов до покою і відщепив вікно. А тоді дали барана до пококю. Жид замкнув покій і дав ковалеві ключ. А сам уночі встав, відкрив вікно та й барана взяв. А в жида були вівці і теж аткий баран був. І жид кинув свого барана до покою замість того.

Другий день коваль устав, відомкнув покій, узяв барана та й пішов з ним додому. Прийшов додому та й каже:

— Баранцю, трясися!

А баран ся не трясе і грошей нема. Іде коваль знов до Бога. Зайшов до того жида на ніч, бо все в нього ночував. Жид питається:

— Де ви знов ідете?

— Іду знов до Бога.

— Чому?

— Бо з того барана нич.

—Ну-ну, як будете йти відтам, знов переночуєте в мене, — жид каже.

— Добре.

Прийшов коваль у ліс — сидить дідо на пни.

— Ну й що, куди йдеш?

— До Бога. З того барана, — каже, — нич. Нема грошей.

— Добре, добре, на тобі цей клинок.

І тепер суть такі млинки. Щоб перець молоти, каву молоти.

—…Бери цей млинок. Що будеш хотіти — чи пирогів, чи борщу — за корбу покрутиш і будеш мати.

— Добре.

Подякував коваль і пішов. Ішов, ішов і зайшов до жида ночовати.

— Ну-ну, що тобі Бог дав? — жид каже.

— Отой млинок. Як що буду хотіти, скажу, і то в мене буде.

— Ну-ну, добре, — жид каже. — Але тре’ цей млинок сховати. Бо в мене всяні люде ночують, можуть украсти.

Дав коваль жидови млинок, а той замкнув його у шафу. А від шафи мав два ключики. Єден віддав ковалеві. І коваль заспав. А жид мав такий самий млинок, що молов ним перець, каву. Він уночі встав і той млинок забрав, а свій поставив.

Коваль рано встав, шафу відомкнув та й млинок забрав. Прийшов додому та й крутить корбу млинка: «Змели борщ!» — не мелеться нічого. «Мели пироги!» — нема пирогів. «Мели котлети!» — не мелеться.

Коваль пішов, а жид взяв собі той млинок і зачав крутити за корбу.

— Мели борщ!

Млинок борщ меле та й меле. А не знав жид, як млинок зупинити. Жирівка всі каструлі борщем заповнила, всі відра. Та й нема уже куди дівати борщ, а млинок далі меле. Уже по підлозі борщ пішов. Жид гойкає:

— Гвавт!

Уже вони в борщі топляться, бо вже попід вікна борщ, через вікна надвір ллється. І жид здогадався і закричав:

— Буде!

І млинок став, уже не меле.

А в коваля млинок не меле нічого. Іде коваль третій раз до Бога. Зайшов до жида на ніч.

— Де ви йдете-е-е? — питає жид.

— Та йду до Бога, бо з того всього нема нич.

— Ну-ну, як будете йти відтам, би-сьте зайшли ночувати.

— Та мушу ночувати.

Пішов коваль. Зайшов у ліс, на то місце, а старий дідо далі сидить на пни. Каже йому дідо:

— Куди?

— До Бога.

— Та я вже тобі давав, що тобі треба було.

— З того нич, — каже.

— На оцю палицю, — каже дідо.

— Що з тою палицею робити?

— Як будеш хотіти, — дідо каже, — скажеш цій палиці: «Бий, палицьо!»

Узяв коваль палицю й пішов. І зайшов до жида на ніч. Він уже з жидом добре знайомий, він усе ночує там.

— Ну-ну, що тобі Бог казали?

— Та що? Дав ми Бог палицю.

— А що ця палиця буде робити?

— Як скажу: «Бий, палицьо!»…

А палиця як зачала жида бити! Та й б’є жида палиця, а жид пищить:

— Панє майстер! Панє майстер, заберіть свою палицю! Бійтеся Бога!

А палиця б’є і б’є.

—…Я вам віддам ваше баран! Я вам віддам ваше млинок! Бо палиця тут нас усіх піб’є. Беріть собі свою палицю і своє все!

І віддав йому жид і барана, і млинок. І будьте здорові.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

57 (1934). Дарунки ковалеві. СУС 563. 19 листопада 1988 р. Ляхман Павло Іванович (1904). Львівська область, Турківський район, село Верхнє Висоцьке