Дванадцять апостолів
Українська народна казка Покуття
Оден пан шукав собі майстра, аби зробив йому з липи дванадцять апостолів. А оден майстер зголосився: «Я зроблю».
— То добре, зробиш, — сказав пан. — То я привезу тоти колоди з липи.
— Привозіть.
Привіз пан майстрови тоти колоди, і майстер робить. І довго він то робив. Та й зробив дев’ять апостолів, а три колоди пропив. І не має вже з чого робити тих три.
А жінка того майстра пішла по воду. І здибає попа. А піп був з нею трохи знайомий. Та й каже їй:
— Молодице, коли би я до тебе прийшов трохи посидіти? А вона каже:
— Сьогодні ввечір приходіть.
Несе вона воду і здибає дяка. Каже дяк:
— Я би до тебе, молодице, зайшов, лиш коби тото... не було твого чоловіка дома.
Вона каже:
— Чоловіка вже пару день нема дома. Десь поїхав. Приходіть нинька.
— Добре, я прийду.
Іде молодиця далі і здибає паламаря.
— Ну як, молодице? — говорить паламар.
— Та так нічого.
— Я би хотів, молодице, до вас зайти, — паламар говорить.
— Заходіть завчасу ввечері, та й будем говорити.
Та й засвітила вона ввечері, сіла й чекає. Коли чує, хтось гуркає. А то прийшов ксьондз. Зайшов він у хату, сів з молодицею за стіл, а то знов хтось гуркає. Ксьондз каже молодиці.
— Де я дінуся?
Жінка говорить ксьондзові:
— Скиньте шмаття і йдіть у ту хату. І ставайте коло тих дерев’яних святих. І ніхто не буде знати, чи ви живий, чи не живий.
Ксьондз зайшов, а то не дуже видно в другій хаті. Та й став коло крайнього апостола і стоїть. Тихонько, не рухається. Вийшов у другу хату голий ксьондз, а жінка виходить, а то вже прийшов дяк. Зайшов дяк до хати та й сів з молодицею за стіл, а то вже знов хтось гуркає в двері, би втворили. І каже дяк:
— Я де тепер дінуся?
— Зараз тебе сховаю. Скоро скидай з себе шмаття.
Вона забрала з него шмаття, а його завела в другу хату і поставила до ряду, коло ксьондза. Та й пішла втворити паламареви. Коли чує, машина на подвір’я заїхала. Паламар схопився й питає:
— Ну де я дінуся? А вона каже:
— Скидай з себе шмаття і йди до тої хати. Там є апостоли, а ти стань крайній коло них. А потому підеш собі додому.
Та й паламар так зробив. Пішов і став. А тоти два, ксьондз і дяк, стоять так рівненько, навіть не киваються, лиш кліпають очима. Паламар бачить, що тоти два кліпають, а решта ні. Та й тихонько стоїть.
Та й входить чоловік з тим паном, що приїхав за апостолами. Жінка шепнула чоловікови, що вже всі три є. Той пан питає чоловіка:
— Ну як, всі апостоли готові?
— Всі.
Входять вони оба дивитися на тих апостолів. Той пан порахував — є всі. Та подивився на ксьондза, дяка й паламаря і каже:
— А цим трьом нащо ви отаке приробили, оту грішну природу?
— Та нічого, — каже ґазда, — як того не треба, то зараз озмемо пилку й поодрізуємо.
Майстер узяв пилку і йде «природу» одрізувати, а тоти всі три поскакали голі у вікно і повтікали. А пан каже майстрови:
— Заховайте пилку, бо всі повтікають.
І тоді пан забрав тих дев’ять, заплатив і поїхав. А майстер каже жінці.
— Ну ти правильно зробила.
— Та, — каже, — не було інакшого виходу. Отак жінка виручила чоловіка.