☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Двоє цімборів і мертвий
Українська народна казка Закарпаття

Були два цімборове, забралися мандрувати. Йшли, йшли та й прийшли д’єдній церкві. Дзвонар прийшов дзвонити, церкву отворив і зайшов туди. Він їх двох, значиться, не видів, і вони зайшли всередину. Дзвонар своє одзвонив, церкву закрив і забрався. Пішов, а вони там зосталися.

А коло церкви був цвинтар, і вночі єден гріб ся розкрив, і вночі, в дванадцять годин, єден мертвий вийшов, зняв з себе сорочку й гаті та лишив коло гробу, та пішов до свої корчми, до свої жони. А вони в церкві почули шум, вийшли та сорочку й гаті взяли. Взяли і з тими гатьми пішли назад до церкви. Він прийшов і видить, що того там не є. Прийшов до церкви й каже:

— Дайте моє, дайте гаті й сорочку.

Вни не давали. Він хотів зайти до них до церкви, а вни двері підперли й не пустили його.

А рано вони вийшли з церкви та пішли, розумієте, десь поснідати. І попали прямо до тої корчми, і кажуть:

— Дайте нам щось їсти та нате сорочку й гаті. А корчмарка до них:

— То мого чоловіка сорочка й гаті, то мого чоловіка. Де ви їх узяли?

Вони їй розповіли все:

— Так і так, він уночі встав з гробу і то положив, а ми взяли. Дайте нам, — кажуть, — щось їсти.

Дала вона їм їсти. Та й напудилася вона, і жаліється:

— Я ся так бою. Він кожну ніч ходить до мене.

— Ви не бійтеся, — каже, — найдіть нам свячену крейду, і ми зробиме так, що він більше ту не прийде.

Корчмарка дістала їм ту крейду. Та лишилися вони обидва в корчмі, обциркулювалися тою крейдою й чекають дванадцятої години. А жона пішла в свою кімнату спати.

Сидять вони, вже скоро дванадцята година. А єден напудився та каже:

— Я відійду й зараз прийду.

Він пішов і не прийшов. І той зостався, значиться, сам. «Та вже що буде...», — думає.

Приходить мертвий і просить:

— Дай мою сорочку й мої гаті. А він не хоче:

— Не оддам. Повідж, що ти тут глядаєш? А той мертвий, розумієте, повідає:

— Я тут маю в підвалі закопані в двох горцях гроші. Я хочу їх бідним людям роздати.

Пішов він, той мертвий. А той зостався в корчмі до рана, гуляє собі, п’є. А рано виходить з хати жінка та питає:

— Ну як?

— Так і так, — відповідає, — ви ся не бійте. Вже він більше ходити ту не буде. Більше він не прийде, будьте спокійні. Можете спокійно спати цілу ніч.

А вона вчула від нього про тоти гроші, що він мав дати людям, і пожаліла їх, і каже йому так:

— Будеме разом жити. Я буду твоя жона, ти будеш мій чоловік. І жили вони тоді, і жили, прожили пару років, і прийшов той чоловік, котрий його лишив уночі при такому ділі. Прийшов і не спознав його, а ґазда його спознав. Той говорить так:

— Я голоден, ви би мені дали поїсти. Ґазда каже:

— Дам ті всього, що ті треба.

Дав тому їсти всього, як має бути, та й питає:

— А чому ти мене лишив у такий час? Ти пам’ятаєш? А він не знав, що казати. Поїв, та каже йому ґазда:

— Слухай, іди звідти, би більше тебе не видів, кедь так зо мною зробив.

Та два рази вдарив його, і той пішов. Аби знав, як цімбора лишати в такий час.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Перечин, Перечинського району, Закарпатської області 30 березня 1991 року Кидора Іван Миронович (1917 року народження)