Дві долі
Українська народна казка Кіровоградщини
Жили собі два брати. Один був бідний, а другий — багатий. Важко жилося бідному братові, сім’я ледь животіла. А в багатого всього було, і хліб, і до хліба.
Один раз бідний брат пішов ранньою весною в поле. Коли глядить, а братову землю боронує якийсь малий хлопець у червоній рубашці. Він спитав у нього, хто він такий. Хлопець відповів:
— Я — Доля твого старшого брата.
— А де ж тоді моя Доля? — поцікавився бідняк.
— На твоєму полі під кущем спить, — отвітив хлопець.
Бідний брат узяв лозину, підійшов до свого поля та й став бить хлопця, який лежав під кущем. Він був одягнутий у синю рубашку. Швидко проснувся і начав просити, щоб хазяїн його не бив. І посовітувала Доля бідного брата, щоб він зайнявся торгівлею.
— Але ж у мене нема чим торгувати, — сказав бідний брат.
— Коли прийдеш додому, то пошукай у запічку заячу шкуру, — сказала Доля бідняку.
Так бідний і зробив. Продав заячу шкурку, накупив товару і почав потроху торгувати. Потім розбагатів. Тоді Доля йому радить переїхати в город.
Так і зробив. Через врем’я начала сім’я вибиратися з дому. Все повиносили, нічого не оставили. Хазяїн ще раз оглянув оселю і побачив у кутку невисокого чоловічка, плюгавенького такого.
— А хто ти? — спитав бідний брат.
— Я твоє Лихо, — відповів той, — візьми мене з собою.
— Добре, — согласився бідняк.
Вийшов на подвір’я, знайшов невелику, але міцну скриньку. Посадив туди Лихо і закопав глибоко в землю.
Виїхав бідний брат з сім’єю в город. Став дуже багатий, має багато магазинів. Сам змінився, посвіжів, потовстів, не можна й угадать, хто це такий.
А багатий брат приїхав одного разу в город. Коли бачить, на лавках знайоме прізвище власника. Начав думать, чи це не його брат. Зайшов у лавку, побачив брата і не може узнать. А бідний узнав його і став розповідати, що з ним трапилося і як він розбагатів.
Чорна зависть прокинулася в багатого брата. Приїхав додому і разом з жінкою рішив відкопати Лихо, яке закопав бідний брат і одвезти до нього.
Відкопав багач скриньку з Лихом, відкрив її, а Лихо як учепилося до нього, то й не відірвати. Так і осталося у нього жить.
З того часу у багатого почалися негаразди. То худоба дохне, то поле град побив.
Тож недаремно у народі кажуть: «Не копай нікому яму, бо сам у неї впадеш».