Українські народні казки

Де ліпше жити

Українська народна казка про тварин

Сільська муха летіла в город, а городська муха летіла в село. На дорозі вони зустрітились і завели між собою розмову: «Куда ти, сестро, летиш?» — «В город», — одмовила сільська муха. «А з якої причини ти мандруєш з села?» — «Та набридло жить в [селі], там люди невчтиві». — «А їжі там багато?» — «Та їсти там є що; як залетиш на кухню, то хоч розпережись; тіко їжа проста, не дуже смачна. Тіко й одведеш душу, як до сметани доберешся». — «А хіба там сметану не накривають?» — «Та вони хоч і накривають, тіко так нещільно, що можна підлізти і наїстись, бо вони прикривають ганчірочкою. А бува іноді упадеш невзначай в сметану, так баба зачепе ложкою мене і вмісті з сметаною шльопне на долівку так, що, бувало, мої подруги наїдяться сметани, і я опростаюсь і останусь жива». — «О, сестро, в [селі], значить, краще жить, а в городі — не доведи, господи, там без привички з голоду загинеш. Там все під замком. Коли пани сядуть чай пить, так ото нищечком підкрадешся до варення, почнеш смоктать і невзначай увалишся в те варення, так паня витягне мене з варення, обсмокче і викине за вікно. А як очутишся надворі, так уже нескоро втискаєшся в хату. Вікна запинають дротяною сіткою або канвою. Тоді тіко й вскочиш у хату, як хто іде в двері, ото за ним і собі влетиш. А коли нас назбирається в хаті штук на сорок, на п’ятдесят, так вони гонять нас з хати або становлять тенети, якісь липучі листи або ядовитий порошок розсипають. Яка не вспіє вискочить з хати, так очманіє і загине. І інші ставляють скляні верші. Туда влетиш, а відтіля уже не вискочиш». — «А я, бач, думала, що в городі жить веселіш, бо там люди багаті, смачну їжу вживають». — «Ні, сестро, гарно там жить, де нас нема. Вертайся краще в [село], коли тобі іще не докучило жить». Полетіли обидві мухи на село.

Походження та примітки

Де ліпше жити. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 284. Зап. П. Тарасевський у м. Шебекіно Бєлгородського пов. Курської губ. від 3. Мацокина. Час запису не зазначений. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 494. Паралелі: Б. Д. Гринченко, Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях, вып. 2, Чернигов, 1897., стор. 10; Збір відомостей, т IX, стор. 132; Етнографічний збірник. Видає Етнографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка, Львів, 1895—1916., т. V, 1898, стор. 79; Л. Г. Бараг, Восточнославянские сказки, их взаимосвязи и национальное своеобразие. — Эпические жанры устного народного творчества, Уфа, 1969, с. 75—240, стор. 184—185; Казкі пра жывёл і чарадзейныя казкі. Складальнік К. П. Кабашнікаў, Мінск, 1971., стор. 267.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.