Українські народні казки

Де найкраще місце на світі

Українська народна казка Кіровоградщини

На порозі чепурної хатки, що вся в зелені лісу прихована, квіттям пахучим замаїна, сиділа лисичка-мати і латала синкові штанці.

Мале лисенятко простягнулося на вимитих східцях, вимахуючи ліниво хвостиком. Воно було дуже непосидюче і до всього цікаве.

— Мамо! — записало воно знічев’я. — Де найкраще місце у світі?

— Не знаю, — відповідала лисичка, — хоч немолода я, та в світі побувала мало. Знаю лиш густий ліс, гайок зелений біля броду й поле, от і все. А світ, кажуть, великий.

Лисенятко думало, думало, а далі, стрибнувши між кущі, пішло шукати найкращого місця у світі. Йде воно, йде та й зустрічає зайчика.

— Скажи мені, зайчику-панібратику, де найкраще місце на світі?

— Не знаю, не бачив, хоч сам цікавлюся, — відповів зайчик, — коли хочеш, ходімо удвох на розшуки, буде нам веселіше.

От вони й пішли. На березі прудкої річки зустріли бобра. Той старанно будував собі греблю.

— Бобрику-братику, — заговорили, — покажи нам найкраще місце на світі. Ми втомилися і не знаємо, куди йти.

От бобрик подумав і сказав:

— Либонь, неблизько оте місце, друзі. Та про нього чистенько балакають і розказують чудові казки. Піду й я з вами на розшуки, коли ваша ласка.

Ідуть вони громадою годину, може, й дві, аж назустріч їм виходить сарна. Така гарна, струнконога, з лагідним поглядом.

— Куди поспішаєте, любенькі друзі? — спитала.

А довідавшись, що вони шукають найкращого місця на світі, й собі приєднався до громади. Під вечір звірики зайшли в густий ліс. Подалися доріжкою в гущу і здалеку побачили старого-старого ведмедя, що дрімав біля своєї огорожі.

— Добрий вечір, дядьку! — гукнули вони. — Пожалійте нас, поможіть. Скажіть, де найкраще місце на світі.

Старий ведмідь курив довгу люльку. Він простягнув звірикам свою волохату лапу, привітно забуркотів, і всім зразу стало відрадніше.

— Знаю я, — каже, — таке місце. Воно, певно, найкраще з усіх місць на світі, та ще й недалеко звідтіля. А хто у вас за поводиря?

— Я! — підстрибнуло радісно лисеня, помахуючи рудим хвостиком.

— Ось послухай, — пробуркотів ведмідь, — веди свою громаду ось тою доріжкою прямо. Біля моїх вуликів звернете вліво, далі через потік, мимо кущів ялівцю і терниці. Потім пройдете попри зламану берізку та й вийдете на найкраще місце на світі.

Зрозуміли звірики. Стрибаючи радісно, подалися відразу в дорогу. Попереду лисеня з довгою мордочкою і рудим хвостиком. За ним куцохвостий сірий зайчик, далі бобер, а за ним — сарна прудконога. Всі вони йшли до найкращого місця на світі.

Вечоріло. Під ногами на траві тепла роса. Звірики йшли точнісінько так, як велів старий ведмідь. От вони перейшли потік, минули кущі ялівцю і терену та зупинилися біля зламаної берізки. Спочивали. Сарна втомилася і лягла на мох.

— Годі довго спочивати! — промовило лисеня, — ми вже недалеко нашої цілі, рушаймо далі.

В зелені лісу прихована, квіттям пахучим замаїна, біліла здалеку чиясь хатка. Чиста, чепурна, з вимитими віконцями, що блищали в промінні надвечірнього сонця. Звірики обережно й цікаво підходили далі і в ту мить збагнули всю правду.

На порозі чепурної хатки сиділа лисичка-мати й латала синкові штанці.

— Тут найкраще місце на світі! — скрикнуло радісно лисеня. — Тут моя рідна хатка.

— Рідна хатка, рідна хатка! — повторили хором зайчик, бобер і сарна та чимскоріше подалися в свої криївки.

Мале лисенятко простягнулося на чисто вимитих східцях, відкинувши набік рудий хвостик з білим кінчиком.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

43 (7925). Де найкраще місце на світі. СУС —, новотвір. Записала Сугак Інна 2010 року. Колісник Галина Йосипівна (1938). Кіровоградська область, Олександрівський район, Соснівка