Українські народні казки

Дев’ять загадок

Українська народна казка Гуцульщини

Був бідний чоловік. Не мав ні грошей, ні їди в достатку. Жив собі дуже по-бідному. Каже він одного разу жінці:

— Пішов би я, жінко, на ярмарок.

— Та з чим ти підеш, як грошей нема?

— А є там на полиці дев’ять ґрейцарів, та куплю колач найменшій дитині.

Пішов чоловік на ярмарок, дивиться, всяке є на ярмарку, а не має він за що купити. Але стоїть оден пан і коло него дев’ять пацюків *. Дуже великих. Мали за ними приїхати багаті купці. Не приїхали ті купці, і він так і остався до підвечера чекаючи. А цей бідний чоловік дивиться на ті кабани, не може надивитися. Таких великих зроду не видів.

Пан каже цему бідному чоловікови:

— Купи в мене ці пацюки.

— Що, паночку, смієтеся з мене? Відки в мене стільки грошей?

— Але маєш хоч трошки?

— Та що я маю? Лиш дев’ять ґрейцарів. Маю найменшій дитині колач купити.

— Давай мені тих дев’ять ґрейцарів та й бери собі ці пацюки. Подав бідака дев’ять ґрейцарів.

— Даю тобі, — каже, — ці пацюки за дев’ять ґрейцарів, але прийду в рік до тебе, саме в цю днину, в це число, аби ти мені відгадав дев’ять загадок.

— Нічого, пане, буду пробувати відгадати.

Подумав собі чоловік: «Що-небудь йому відповім, але допомо́жуся * «. Каже пан:

— Ану, фірмани, пацюків на фіри! Везіть йому до хати. Повезли йому тих пацюків до хати, зверли. Фірмани вернули до пана. Пан сів у бричку, а фірмани — у фіри і поїхали додому.

Бідний чоловік вісім кабанів продав, дев’ятого собі зарізав. За ті гроші він допомігся, збагатів. Але недовго тішився. Минає рік. Дрижить він, що має панови відповідати. Не їсть, посивів. Питається жінка:

— Що з тобою робиться, чоловіче?

— Темна біда. Приходить та днина, той вечір, що пан має прийти. І приходить до него в хату незнайомий дідо.

— Прийміть на ніч, ґаздо.

— Не можу приймити.

— Будьте добрі. Кілька хат перепросив — не приймають.

— І я вас не можу приймити, бо до мене має приїхати пан. Я в него за дев’ять ґрейцарів дев’ять вепрів купив. І якраз сьогодні від того часу рік минув. А він сказав, що має дати мені в рік дев’ять загадок. А я такому панови й одно слово не годен відповісти.

— Прийміть мене ночувати, я йому все відповім.

І приймив його чоловік. Полягали спати. Дідо ліг на лавці під вікном. А домашній ґазда на постели. А душа виходить з него та заходить. Тремтить. Під дванадцяту годину звіялася велика буря. Каже дідо з-під вікна до чоловіка домашнього:

— Ви спите?

— Та де мені спиться в такім страху?

— Ви чуєте бурю страшну надворі?

— Чую.

— Рушив ваш пан з дому.

Чоловік домашній догадався, що це до него рушив чорт.

— Вже він під’їжджає близько, — каже дідок. — Чуєте, ґаздо?

— Чую. Велика буря.

— Вже на вашім подвір’ю.

Дуп, дуп ногами, аж хата дрижить. З чоловіка домашнього душа вилітає. Нараз утихло. Дідок каже:

— Ґаздо, вже він під вікном у вас. Лиш зайойкав тихо домашній господар. Каже той пан під вікном:

— Ти спиш?

Тихо в хаті. Другий раз каже він:

— Ти спиш?

А дідок під вікном комірса́ється *. Та й каже:

— Ні, не сплю.

— Ти не забув, що ти купив у мене дев’ять пацюків за дев’ять ґрейцарів?

— Нє, не забув.

— І дев’ять загадок ти маєш мені відгадати.

— Знаю.

— Що є перше в світі? Дідок відповідає:

— Душа в тілі.

— Що є друге в світі?

Аж хата дрижить, так кричить він.

— Друге в світі — двоє очей в голові, — каже дідок.

— А що є третє в світі?

— Тройця свята.

— Що є четверте?

— Четверо коліс у фірі.

Ой, злоститься пан, що відповідає дідусь! Землю під собою рве ногами.

— Що є п’яте в світі?

— П’ять пальців на руці.

— Що є шесте в світі? Дідусь відповідає:

— Як є шість дівок у хаті в одного ґазди, то є ціла вечорниця.

— А що є в світі семе?

— Якщо в тата є сім синів, то всі свої косарі.

— А що є осьме?

Дідок відповів і на осьме питання. Улютився чорт і запитався:

— А що є дев’яте?

— То є дев’яте, що я в тебе купив за дев’ять ґрейцарів дев’ять пацюків.

Чорт ще більше розлютився, вискочив з подвір’я бідного чоловіка, завалив йому паркани, урвав півстайні і щез.

Походження та примітки

* Пацю́к — тут: порося.

* Допомогти́ся — розжитися, допомогти собі.

* Комірсатися — вовтузитися.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
12 січня 1986 року
Оповідач: Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також