День народження
Українська народна казка Поділля
В одному темному-претемному лісі зібралися звірі на пораду. Дуже кривдно їм було, що люди різні свята відмічають, танцюють, співають, а у них все будні та будні. От вирішили і собі щось таке придумати.
Подумав, подумав ведмідь, який був у них за головного та й каже:
— Будемо святкувати чийсь день народження.
Задумались звірі. Це ж треба гостей до себе вести, годувати, поїти, а вони насмітять і додому підуть. Нема охочих.
— От як зробимо, — каже ведмідь, — день народження буде у зайця. У нього вуха довгі стрибає він швидко, скрізь бував, різні звичаї чував.
На тому й зійшлися, хоча зайця спитати забули. А що ж він їсть? Моркву та капустину. Вчасно згадали про це звірі і, щоб не залишатися голодними, принесли йому курку, аби він щось смачненьке приготував.
Сів заєць біля птиці та й думає: «Курка, вона, звичайно, не наша лісова, а міська, а все-таки жива душа. Шкода її. Гості з’їдять і спасибі не скажуть. А вона жити хоче». Пожалів заєць її та й випустив. А коли її вже не стало видно, що подумав, що, мабуть, неправильно вчинив. До нього ж звірі на гостину прийдуть, а він їм моркви дасть? Та його ж замість курки з’їдять.
Пожурився заєць та й пішов до ведмедя. Сів і плаче:
— Що ж це буде? Тільки я почав курку смажити, як прибіг вовк і вхопив її.
— Що забрав? — заревів ведмідь.
— Та курку ж.
— Ну я йому!
Пішов ведмідь шукати вовка. Але заєць хитріший був. Він його знайшов швидше та й каже:
— Ох ця лисиця. Забрала в мене курку. Не маю чим гостей пригостити.
— От лиска, — розсердився вовк, — ну я їй покажу.
А руда сиділа за деревом та все чула. Думає собі: «Ну, заєць, я покажу тобі, де раки зимують».
Курки в той день звірі не покуштували, але так повелося, що ведмідь з вовком, а лисиця з зайцем не дружать.
А курку щасливо дісталася додому і розповіла дідові і бабі цю історію. Тільки вони їй не повірили…