Українські народні казки

Дерево до неба

Українська народна казка Полтавщини

Десь за горами, за лісами, не знати в якій країні жив цар. Скупий дуже був. Державу мав велику, а нащадка не було, тільки єдина донька.

От підросла донька та й надумав цар видати її заміж, щоб скинути з старечих плечей керування. Дав по всій країні знати, щоб приїздили доньку сватати. Почали з’їжджатися герцоги, барони і прості хлопці, та не сподобався дівчині ніхто.

Якось сиділа вона в саду, де росло дуже високе дерево. Надійшла хмара, потемніло і весь сад став темний, ніби вночі. Вибіг цар доньку кликати, а її нема. Розіслав він тоді скрізь гінців з посланням: «Хто поверне мені дочку, за того видам її заміж».

Довго її шукали, та марно, мов крізь землю провалилася. Зажурився цар, захворів. Сниться йому якось сон, що у саду буря, дощ, блискавка, а в хмарі сидить семиголовий змій, який краде його доньку. А палац того змія на самому верху високого дерева.

Задумався після того цар та й оголосив, що хто вилізе на високе дерево і поверне доньку, тому віддасть півцарства. Знову посходилися герцоги і барони, але ніхто не зміг вилізти на те дерево. Коли це йде свинарчук і каже:

— Дозволь, царю, і мені на дерево залізти.

Цар засміявся, а свинарчук своєї:

— Як не вернусь з царівною, то робіть з моєю головою, що хочете.

Дуже вже сподобалася свинарчукові царівна. Подумав, подумав цар, а потім погодився. Прийшов свинарчук у хлів, а стара свиня-льоха говорить йому:

— Я тобі пораду дам за те, що ти добре доглядаєш мене. Проси царя, хай заріже буйвола і пошиє три кожухи. Коли лізтимеш на дерево, то один вдягни, а два з собою візьми.

Той так і зробив. Одягнув один кожух, а два до себе прив’язав. Поки виліз на дерево, то всі три порвав. Дістався вершини дерева, а там ліси, гори і все цвіте. А на горі палац обертається. Вдарив Іван сокирою — палац зупинився. Коли увійшов всередину, то палац знову почав обертатися.

Іде хлопець палацом, оглядається. Коли це дивиться, царська дочка біжить до нього.

— Іванку, як ти сюди потрапив?

— Збирайся негайно до татка, — каже їй хлопець, — бо помирає він з туги за тобою.

— Ой, не говори нічого, бо як змій почує, то і тобі, і мені кінець.

Почув це змій, прилетів і питає:

— Що це за творіння?

А в самого сім голів, і з кожної полум’я палахкотить.

— Та це мій вірний слуга, — відповідає царева донька, — не може він без мене бути, от і прийшов служити. Не вбивай його, він мені у пригоді стане.

Подивився змій на Івана та й каже:

— Ну, гаразд, залишайся. Тільки даремно ти у мене хліба не їстимеш. Дам я тобі роботу — коня годувати. Тільки не давай йому того, що він просить.

Повів Івана змій, показав коня. А той лежить на підлозі, облізлий, мухи по ньому лазять, такий слабий, що і встати не може. Приніс йому хлопець сіна, вівса, ячменю, води, а він нічого не їсть.

— Їж, конику, — промовляє Іван та й гладить коня, — може, поздоровшаєш.

А коник відказує:

— То не моя їжа.

— А чим же тебе годувати?

— Я їм гарячий жар, а п’ю полум’я.

— Але ж змій сказав, щоб я не давав тобі того, що ти попросиш.

— Якщо не даси мені те, що я прошу, то царівну ніколи не визволиш.

— Проси, що хочеш, все тобі дам, тільки, щоб її визволити.

— Я багато не прошу. Коли змій полетить в гори, спали козел дров, а я жар поїм.

Так і зробили. Іван набрав лопату жару і дав коневі. Той проковтнув і підняв голову. А як три лопати проковтнув, то й на ноги встав. Непростий то був кінь, бо п’ять ніг і крила мав. Послав кінь Івана за вуздечкою, яка лежала за бочками. Тільки Іван приніс, а тут і змій прилетів.

— Обдурив ти мене, — каже до Івана, — мусиш тут загинути. Але спочатку вип’ємо. За гріхи мої вип’ємо.

Випив змій сім відер, звалився та й заснув, як мертвий. Осідлав Іван коня і полетів. А в лісі кінь спустився на землю та й каже:

— Є тут кабан, ми його маємо вбити. В голові у нього заєць, а в того зайця в голові шкатулка. А в шкатулці — три голки, в них сила змія. Тому їх треба знищити.

Так і зробили. А коли повернулися в палац, то змій ледве дихав і все просив, щоб його не вбивали. Та Іван взяв шаблю і відрубав всі сім голів. Забрав царську доньку і відвіз додому.

Цар зрадів, аж видужав з радості. І тут же видав дочку заміж за її рятівника. Так простий хлопець став царським зятем.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

49 (4641). Дерево до неба. СУС —. Записала Чернякова Тетяна (10 клас) 2008 року. Зеленська Ольга Федорівна (1946). Полтавська область, Лохвицький район, Западинці