Дерев’яний комір

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Колись давно у глухому лісі жив дуже жадібний ведмідь. Його жадібність не знала меж. Все, що йому подобалось, він силою відбирав у інших звірів. Чи побачить, як білочка закопує на зиму горішки, то забере, чи кабан накопав солодких корінців, то віджене кабана і з’їсть корінці. Чи вовк вполював оленя, то відбере у вовка здобич. Жадібного ведмедя боялись і ненавиділи всі лісові звірі.

Одного разу, блукаючи по лісі, ведмідь побачив невисоко у дереві велике дупло. куди лісові бджоли наносили меду. Жадібність ведмедя відразу спонукала його встромити голову у дупло, щоб поласувати медом. Косолапий ледве зміг просунути голову у отвір, але не мед він покуштував, а бджолиних жал. Усі бджоли, які були на той час у дуплі, почали жалити голову ведмедя. Від бджолиної отрути голова жадібного ведмедя так розпухла, що застрягла і дуплі. Хоч як ведмідь ревів. хоч як виривав голову з дупла, але звільнитися не зміг.

Тим часом мимо цього дерева якраз проходив кабан і побачив ведмедя, що рве і дряпає лапами дерево. Кабан відразу пригадав усі образи, що завдав йому жаднюга-ведмідь, і розгнівавшись, вдарив ведмедя гострими іклами. Від несподіваного гострого болю ведмідь рвонувся з усіх сил і вирвав голову з дупла. Кабан втік, а ведмідь спочатку зрадів своєму звільненню з бджолиного полону, але радість виявилась передчасною. Навколо ведмежої голови, як комір, стирчав шматок кори вирваний з дерева.

Коли лісові звірі побачили новий дерев’яний комір ведмедя, так і покотилися від сміху. Білочки кидали по ньому шишками, зайці дражнили недогризками моркви, навіть їжаки кидали під ноги ведмедю слизькі гриби, і ведмідь ковзався і падав. Так звірі помстилися ведмедеві за його жадібність і нахабство.

З того часу ведмедя в лісі називали «дерев’яний комір». Але найгіршим для косолапого було те. що він не міг нічого лапою піднести до рота. Завжди заважав широкий шматок кори навколо голови. Бідолашний жаднюга зголоднів, охляв, схуд і врешті-решт «дерев’яний комір» спав з худої голови ведмедя.

З того часу ведмідь вже ніколи не відбирав їжу у лісових мешканців. З часом звірі забули про те. що трапилось з ведмедем. але на все життя за ним збереглося прізвисько «дерев’яний комір».

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

152 (5338). Дерев’яний комір. СУС —, новотвір. Записано 2008 року. Власенко Ганна Назарівна (1927). Черкаська область, Канівський район, Пшеничники