Українські народні казки

Джміль і бджола

Українська народна казка про тварин

Навесні сонечко пригріло, але ще ні заморозь добро не пустила, ні сніги не стаяли, от лише що ледве лоза та іва попукала. Схопився джміль — та до бджоли, крутиться та гуде: «Ву-у-у-у! Женімся».

Бджілка слабенька, звичайно як з весни, вимовляє ся: «Най но, — каже, — в осені, як ся доробимо!»

Настала осінь. Джміль живився де попало через літо, а про зиму і не гадав. Прийшлося в осені, сидить у норі, бо нема де поживитися, щоб хоч до покрови добідити.

Бджола назбирала в лісі досить меду і на зиму та й веселенька собі прилітає на витрішки до джмеля і каже: «Ну-у-у-у! Поберімся!»

А джміль голоден, ледве відозвався: «Вмираю!» Та не довго і дихав.

Походження та примітки

Джміль і бджола. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Зап. Я. Балагур (Я. Головацький ). Час і місце запису не зазначені. Вінок русинам на обжинки. Уплів Іван Б. Ф. Головацький, ч. II, у Відні, 1847., стор. 395.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.