Українські народні казки

Диво дивне

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Давним-давно жив у нашому краї кремезний, статурний, поважний чоловік. Звали його Іпатієм. Роботящий сам, і синів своїх привчав, щоб без діла не сиділи. Частенько їм тлумачив, що наполеглива праця все переможе. І це так. За вік нажив своїм трудом сяке-таке добро .Жили безбідно. Мали ниву, хоч і далеко від оселі, та родила добре. Калачі щодня їли. От раз цей чоловік почув у собі хворобу й наказав своїм синам зійтися на раду, як по-доброму поділити нажите між синами.

Радились, радились та й урадились тягнути жеребок. Як урадили так і зробили. Старший син витягнув хазяйський двір: воли, корови, вівці. Середньому випав наділ землі, що родив добрі пшениці. А найменшому Гнату припала ділянка урочища Пеньки — на окраїні села, де не ґрунт, а глина. Хоч як не старайся, а посіви ріденькі, низенькі, врожай бідненький.

Зажурився Гнат. Став думати і гадати, як йому бути. Однієї осінньої

днини пішов він на свою ниву. Дорога вона йому була, бо це ж батьківська спадщина. А перед цим пішов дощик, підгрязило, стали на вулицях калюжі, звісно, як бува скрізь по селах. Ходив-ходив Гнат по своєму наділу, придивлявся, міркував на всяк лад. Присів край поля під дубочком , дивиться на червонувату, глевку глину, що пристала до ніг. Аж ось ніби здалеку до нього долинув теплий, лагідний голосок:

— Не сумуй, чоловіче, роботящий та сумирний, що не змогла налити хлібний колос життєдайною силою. Та є у мені інший скарб, що годуватиме віками твій рід. Ти лиш піди за Велике озеро, що в долині Зеленого листу, живе там великий майстер, якого звуть Гончарем, попроси його хай візьме тебе в науку. І перед тобою відкриється диво-чудо прекрасне. Своїм багатством форм і барв, нестримною фантазією полонить тебе воно.

Не хотілося сердезі кидати рідний дім та йти в далекі краї. Але що подієш. Узяв торбу буханців та сухарів, попрощався з домашніми, та й пішов. Ішов-ішов, довго ішов та й зайшов у ліс. Іде тим лісом та й іде.

Аж ось побачив великий двір неподалік Великого озера. І входить у двір, в чепурненьку, охайну хатинку. Постукав, переступивши поріг, мовив:

— Здорові були, люди добрі!

— Здоров будь і ти, чоловіче, — відповів господар, — кажи, чого ти сюди зайшов, що шукаєш?

— Щастя шукаю, — відповів Гнат.

— А що ж це за щастя, що я можу тобі зарадити? — здивувався хазяїн будинку.

— Та чув я, що ви володієте неповторним дивом-чудом, як із шматка глини творите дивовижні речі. То ж уклінно прошу Вас взяти мене в науку до себе.

— Ну й добру ти ж мені загадку загадав,- відповів гончар, — моєму ремеслу стільки літ, скільки й людству. Не просте воно. А щоб володіти ним, слід мати добре серце, трепетні та ласкаві руки, добрі помисли. Та бачу, в тебе все це є. Вчитися доведеться довго й настирливо. А тепер бачу притомився ти, чоловіче. Давай довечеряємо, відпочинемо, а вранці візьмемось за науку.

Наступного дня рано-ранесенько Гнат приготував троє цеберець глини,

одне цеберце води , та й взялись до діла. Попервах Гнат з острахом працював

з глиною. Дивлячись на вправні руки гончара, він думав, що цього ніколи не досягне. Але ж недаром кажуть люди, що хто не хоче, той не вміє. З часом і Гнат сів до гончарного круга. Незчувся як із-під його рук почали виходити красиві глеки, тарелі, маленькі свисточки. Згодом навчився прикрашати, випалювати свої вироби.

Минало третє літо науки. Одного дня гончар сказав Гнатові:

— Бачу, підкорив ти, чоловіче, нелегку науку гончарного ремесла. Не зганьбиш мого доброго ім’я. Можеш рушати з богом в добрий час, в добрий путь.

Низько вклонився Гнат своєму доброму майстру за науку та й пішов у рідний край. З радістю дома зустріли його рідні. Він щедро обдарував подарунками від старого гончара. Наступного дня взялися за діло. Працювали дружно, всією родиною.

З тих пір багато витекло води в річці. Великого багатства не зажили гончарі. Але достаток, тепло, затишок і шана людська ніколи не покидали їх.

Та й глина на Пеньках не убувалася. А вироби з неї все більше й більше захоплюють людей . Глина подобається, притягує до себе і надихає людей тим, що вона справжня, не підмінна, невичерпна. Як справжнім і невичерпним є наш світ і наше буття.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

62 (5520). Диво дивне. СУС —. Записано 2008 року. Курінна Василина Паньківна (1920). Черкаська область, Смілянський район, Сунки