Диво

Українська народна казка Гуцульщини

Жив чоловік із жінкою. Не мали вони дітей. Жінці добре жилося, і полюбилася вона з вітом. А чоловік усе дома був, і не було як любасови до неї ходити. І зробилася жінка з дужої слаба. Чоловік ходив по лікарях ліків шукати, по примівниках ходив. Скрізь він ходив, а жінка все слаба. І сказав він:

— Більше не буду нікуди ходити. Ти хоч живи, хоч умирай, а я вже не маю більше куди ходити.

Лягли вони спати. Чоловік спить, а жінка думає: «Що видумати, аби він пішов кудись від хати?» Пробудилася жінка рано та й каже:

— Чоловіче, я снила диво. Як ми його знайдемо, то я одужаю. І зібрався чоловік, і пішов по світі шукати диво. Ходить, шукає дива, а жінка набувається з полюбовцем.

Заходить той чоловік до лісу, і зловив його вечір. Дивиться, а в лісі є хатинка, і світло в ній горить. Прийшов перед вікна, дивиться, в хаті вуйко старенький. Говкнув:

— Вуйку, пустіть до хати! Я би у вас переночував, вуйку?

— Переночуєш.

Впустив вуйко того чоловіка до хати. Чоловік сів на лавицю, а вуйко читає книжку. Чоловік такий смутний, так тяжко зітхає. Вуйко поклав окуляри та й питає його:

— Чого ти, чоловіче, так тяжко зітхаєш?

— Я, вуйку, зітхаю, бо в мене жінка слабує вже два з половиною роки. Я вже ходив по лікарях та по примівниках, а вона все слаба. А тепер жінка приснила, що є на світі таке диво, яке їй має помочи. І я ходжу шукати такого дива. Питав у людей — ніхто ніякого дива не знає.

Вуйко сказав:

— Чоловіче, не зітхай тяжко, ти вже найшов у мене диво. Так поможе твоїй жінці те диво, що вже буде здорова до свойого скону. Сідай до столу, будеш вечеряти і видіти диво.

Чоловік сів до столу. А на столі нічого не злагоджено їсти. А на припічку сидить біленький кіт. Вуйко каже.

— Іди, диво, внеси дров.

Кіт пройшов попід каглу *, пішов надвір і вніс дров. І попід каглу, і знов на припічок пішов. — Іди, диво, внеси води.

Диво знов до кагли, вийшло надвір і внесло води. І попід каглу та й на припічок.

Вуйко каже:

— Іди, диво, вари їсти.

Диво пройшло попід каглу і варить їсти. Підсмажило й поставило на стіл. Та накинуло в тарілки і поклало на стіл ложки. Повечеряв чоловік, сказав йому вуйко:

— Лягай відпочивати, а рано возьмеш диво і підеш додому. Рано пробудився, і каже вуйко:

— Бери це диво до хати і кажи, аби зварило їсти жінці та й тобі. Аби жінка виділа це диво. Але всю роботу диву за раз не давай, лиш по одній роботі. Диво вилізе на припічок, а тоді давай йому ДРУГУ роботу.

Чоловік питає:

— Вуйку, буде мене слухати диво?

— Буде.

Узяв чоловік диво та й пішов до свої хати. Білий котик за ним іде. А жінка побула із своїм полюбовцем і пішла до ліжка. Приходить чоловік до хати.

— Уставай, жінко, і йди до столу. Хоть слаба, але йди до столу. Жінка йойкаючи прийшла до столу. І говорить чоловікови:

— Що будемо їсти, як я була слаба і не зварила, а ти не був дома?

Чоловік каже жінці:

— Ти ще такого ніколи не їла, як зараз будеш їсти. Диво зварить. Жінка каже чоловікови:

— То ти кажеш, що то диво? — і показала на кота. — Той кіт їсти має варити?

— Має варити. То не кіт, то диво. Чоловік каже диву, як вуйко казав:

— Іди, диво, внеси дров.

Диво пройшло попід каглу, внесло дров і назад на припічок.

— Іди диво, вари їсти.

Диво варить. Наварило, наклало в тарілки, поклало на стіл ложки. А в хаті вже нема води.

— Іди, диво по воду.

Пішло диво, внесло води. Та попід каглу й на припічок. Жінка попоїла з чоловіком і каже:

— Я, чоловіче, ще такої доброї їди не їла, відколи жию. Диво зварило й обід, і вечерю, а рано чоловік питається:

— Легше тобі, жінко?

— Легше, — каже жінка. — Аби ти ще раз пішов до того діда і приніс жиру з-під трьох буків. Як то такі великі ліси, то там мають бути три буки з одного кореня.

І пообіцяла жінка чоловікови, що більше слабувати не буде. Іде чоловік за тим жиром і говорить їй:

— Я беру з собою диво.

— Ні, лиши мені це диво, аби я ліпше попоїла та й ще більше подужала.

Лишив він їй диво і пішов у ліс до вуйка. Вуйко питає:

— Легше жінці?

— Легше. Вже поволеньки ходить по хаті.

— А чого ти ще прийшов до мене?

— Бо жінка мене попросила, аби я набрав жиру з-під трьох буків. І щоб ті буки були всі три з одного кореня.

Вуйко говорить чоловікови:

— Не будемо набирати жиру. Жінка прийде четвертої днини й сама набере.

Сидить чоловік у вуйка три дні. А жінка закликала полюбовця і скликала півсела гостей. І закликала цигана, аби файно йграв на скрипку. А на столі нема нічого їсти, але жінка має надію на диво. Вона на то не звернула уваги, що треба давати диву по одній роботі, а сказала всі роботи робити за раз.

— Іди, диво, принеси води, принеси дров і вари їсти. А диво сидить на припічку й не йде. Жінка знов:

— Іди, диво, принеси води, принеси дров і вари їсти.

А диво далі не йде з припічка нікуди. Жінка бере кочергу та й б’є диво. Та й каже диву:

— Ти чоловіка слухало, а мене не хочеш?

Та й ударила диво кочергою, а кочерга імилася їй за руки та й за диво. Та й жінка вже не йде нікуди. А віт завстидався людей та й каже:

— Вона не приготовила нічого їсти та й гості скликала. Я зараз їй дам.

Та як ударив жінку, та й рука його імилася їй за шию. І вже стоїть віт коло неї. А циган говорить:

— Я їй зараз дам. Вона ще збиткується над людьми! Аби кіт їсти варив?

Та й ударив циган жінку смиком. І смик імився за жінку, а циган за смик. Та й стоять. А люди вийшли з-за стола не ївши. Та й кожне хоче з серця вдарити її. Та й половилися люди, та й уже стоять усі.

А люди з села йдуть до віта, бо їм усе треба до него. А вітова жінка посилає людей до полюбовниці, каже їм, що він там сидить. Приходить чоловік із села та й сіпає віта:

— Ідіть, бо треба вас.

Та й уже імився, вже стоїть.

За три дні наловилося людей дуже багато. А те диво, той кіт четвертої днини рано лізе під каглу і хоче йти до діда. І всі полізли попід каглу за дивом. Та й розвалили каглу, і в двері. Диво йде наперед, а все за ним сунеться. Ідуть до діда в ліс. А дід подивився в віконце та й уздрів їх. І каже чоловікови:

— Ти хочеш видіти свою жінку?

— Хочу, — говорить чоловік.

— А ти не вержешся? Аби не верся, бо твоя жінка веде сюди свій храм. Ходім надвір та й подивимся, як твоя жінка подужала.

Пішли оба надвір та й дивляться. Диво йде наперед, а за ним жінка, за жінкою віт і циган із смиком, а далі стілько людей, що й не порахувати.

А той дід — то був віщун. Переблагословив він, і то все розірвалося. І все голодне, ледве все повтікало. Тоді дід каже чоловікови так:

— Хочеш дарувати все свої жінці і далі з нею жити чи най пропадає вона з цего світу?

А чоловік сказав:

— Дарую їй все, лиш аби не слабувала. Та й би все в хаті робила, та й будемо жити.

Та й каже чоловік:

— Що вам, вуєчку, за це заплатити?

— Нічого.

Тоді чоловік поцілував діда в руку і пішов з жінкою додому. Та злагодили каглу, і вже більше жінка не слабувала. І вже чоловікови було добре.

Походження та примітки

* Ка́гла — отвір-вхід у димар.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Снідавка (хутори), Косівського району, Івано-Франківської області
23 грудня 1985 року
Оповідач: Шкрібляк Параска Василівна (1930 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Диво

Українська народна казка Кіровоградщини

В одному селі жили два брати: один бідний, а другий багатий. Багатий брат був дуже скупий, а бідний — з лагідною вдачею, добрим серцем, щирий, доброзичливий. Часто приходив бідний брат до багатого, щоб той дав трохи борошна чи зерна, бо нічим було прогодувати сім’ю.

Набридли багатому братові часті походеньки молодшого брата, шкода стало йому зерна, хоч зерна він мав повні засіки.

Одного разу бідняк прийшов до свого старшого брата і попросив:

— Дай мені, будь ласка, хоча б мірку муки, бо малі діти плачуть, просять їсти.

Багач подумав — подумав і сказав:

— Добре, я дам тобі мірку муки, а ти ж не маєш чим розрахуватися, віддай мені одне око.

Подумав, подумав чоловік, нічого робити і погодився.

— Бери, — каже.

Виколов брат брату одне око, віддав багач мірку муки, і пішов бідняк додому.

Коли побачила жінка, що чоловік без одного ока, голосно заридала, заплакали і діти.

— Нічого, і без одного ока проживу, — втішав їх чоловік.

Пройшло небагато часу, знову немає що їсти у бідного чоловіка. Пішов він до багатого вдруге.

— Допоможи мені, брате, дай ще хоч мірку зерна,- благає.

— Віддай мені друге око, — відказав той.

— Та як же я тобі віддам, як же я буду жити,- зніяковів чоловік.

Але багатий був невблаганний:

— Віддай та й годі.

Нічого не залишалось бідному робити, як віддати багачеві друге око, бо діти вдома помирали від голоду. Багач вибрав і друге око. Уночі прийшов бідний чоловік додому.

Як побачила жінка, заголосила і зомліла. І вирішив бідний чоловік, що не треба йому жити більше на білому світі. Зібрався і пішов світ заочі.

Забрів у страшний непрохідний ліс, виліз на дерево і вирішив, що там і залишиться помирати. Він не міг бачити чи то ніч, чи то день, тільки чує, що прилетіли пташки і почали говорити:

— А ти чула чи не чула, що на світі є таке чудодійне дерево, якщо хто зірве із нього плід, а потім принесе додому і накриє його рукою, яка ніколи нічого не крала, то з’явиться золота монета. І так щоразу. Я це кажу тому, що ніхто і ніколи не почує моєї мови і не розкаже моєї таємниці.

— А я знаю, — каже друга пташка, — що є такий камінь, коли його підважити, звідти побіжить вода. І якщо нею вмитися, сліпий стане зрячим.

— А я знаю, — каже третя пташка, — що це дерево росте над прірвою, а камінь знаходиться у глибокому проваллі, але вам це розказую тому, що ні одна жива душа не почує нашої розмови і не скористається цим.

Пташки замовкли, і їх скоро не стало. Чоловік знав ті місця, про які говорили чарівні птахи. Він зліз із дерева і вирішив, що знайде те дерево і той камінь.

Три місяці і три дні вибирався чоловік із лісу. І знайшов камінь, про який розповідали пташки, підважив його, з-під нього справді потекла вода. Він умився цілющою водою і прозрів. Потім знайшов дерево, зірвав із нього плід і повернувся додому.

Жінка і діти довго не могли повірити, що сталося таке диво. Пройшло небагато часу, бідний чоловік розбагатів, а багатий від заздрощів помер.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

214 (8113). Диво. СУС 613. Записала Долинська Катерина 2010 року. Долинська Ганна Гнатівна (1928). Кіровоградська область, Гайворонський район, Казавчин