Українські народні казки

Диво

Українська народна казка Гуцульщини

Жив чоловік із жінкою. Не мали вони дітей. Жінці добре жилося, і полюбилася вона з вітом. А чоловік усе дома був, і не було як любасови до неї ходити. І зробилася жінка з дужої слаба. Чоловік ходив по лікарях ліків шукати, по примівниках ходив. Скрізь він ходив, а жінка все слаба. І сказав він:

— Більше не буду нікуди ходити. Ти хоч живи, хоч умирай, а я вже не маю більше куди ходити.

Лягли вони спати. Чоловік спить, а жінка думає: «Що видумати, аби він пішов кудись від хати?» Пробудилася жінка рано та й каже:

— Чоловіче, я снила диво. Як ми його знайдемо, то я одужаю. І зібрався чоловік, і пішов по світі шукати диво. Ходить, шукає дива, а жінка набувається з полюбовцем.

Заходить той чоловік до лісу, і зловив його вечір. Дивиться, а в лісі є хатинка, і світло в ній горить. Прийшов перед вікна, дивиться, в хаті вуйко старенький. Говкнув:

— Вуйку, пустіть до хати! Я би у вас переночував, вуйку?

— Переночуєш.

Впустив вуйко того чоловіка до хати. Чоловік сів на лавицю, а вуйко читає книжку. Чоловік такий смутний, так тяжко зітхає. Вуйко поклав окуляри та й питає його:

— Чого ти, чоловіче, так тяжко зітхаєш?

— Я, вуйку, зітхаю, бо в мене жінка слабує вже два з половиною роки. Я вже ходив по лікарях та по примівниках, а вона все слаба. А тепер жінка приснила, що є на світі таке диво, яке їй має помочи. І я ходжу шукати такого дива. Питав у людей — ніхто ніякого дива не знає.

Вуйко сказав:

— Чоловіче, не зітхай тяжко, ти вже найшов у мене диво. Так поможе твоїй жінці те диво, що вже буде здорова до свойого скону. Сідай до столу, будеш вечеряти і видіти диво.

Чоловік сів до столу. А на столі нічого не злагоджено їсти. А на припічку сидить біленький кіт. Вуйко каже.

— Іди, диво, внеси дров.

Кіт пройшов попід каглу *, пішов надвір і вніс дров. І попід каглу, і знов на припічок пішов. — Іди, диво, внеси води.

Диво знов до кагли, вийшло надвір і внесло води. І попід каглу та й на припічок.

Вуйко каже:

— Іди, диво, вари їсти.

Диво пройшло попід каглу і варить їсти. Підсмажило й поставило на стіл. Та накинуло в тарілки і поклало на стіл ложки. Повечеряв чоловік, сказав йому вуйко:

— Лягай відпочивати, а рано возьмеш диво і підеш додому. Рано пробудився, і каже вуйко:

— Бери це диво до хати і кажи, аби зварило їсти жінці та й тобі. Аби жінка виділа це диво. Але всю роботу диву за раз не давай, лиш по одній роботі. Диво вилізе на припічок, а тоді давай йому ДРУГУ роботу.

Чоловік питає:

— Вуйку, буде мене слухати диво?

— Буде.

Узяв чоловік диво та й пішов до свої хати. Білий котик за ним іде. А жінка побула із своїм полюбовцем і пішла до ліжка. Приходить чоловік до хати.

— Уставай, жінко, і йди до столу. Хоть слаба, але йди до столу. Жінка йойкаючи прийшла до столу. І говорить чоловікови:

— Що будемо їсти, як я була слаба і не зварила, а ти не був дома?

Чоловік каже жінці:

— Ти ще такого ніколи не їла, як зараз будеш їсти. Диво зварить. Жінка каже чоловікови:

— То ти кажеш, що то диво? — і показала на кота. — Той кіт їсти має варити?

— Має варити. То не кіт, то диво. Чоловік каже диву, як вуйко казав:

— Іди, диво, внеси дров.

Диво пройшло попід каглу, внесло дров і назад на припічок.

— Іди диво, вари їсти.

Диво варить. Наварило, наклало в тарілки, поклало на стіл ложки. А в хаті вже нема води.

— Іди, диво по воду.

Пішло диво, внесло води. Та попід каглу й на припічок. Жінка попоїла з чоловіком і каже:

— Я, чоловіче, ще такої доброї їди не їла, відколи жию. Диво зварило й обід, і вечерю, а рано чоловік питається:

— Легше тобі, жінко?

— Легше, — каже жінка. — Аби ти ще раз пішов до того діда і приніс жиру з-під трьох буків. Як то такі великі ліси, то там мають бути три буки з одного кореня.

І пообіцяла жінка чоловікови, що більше слабувати не буде. Іде чоловік за тим жиром і говорить їй:

— Я беру з собою диво.

— Ні, лиши мені це диво, аби я ліпше попоїла та й ще більше подужала.

Лишив він їй диво і пішов у ліс до вуйка. Вуйко питає:

— Легше жінці?

— Легше. Вже поволеньки ходить по хаті.

— А чого ти ще прийшов до мене?

— Бо жінка мене попросила, аби я набрав жиру з-під трьох буків. І щоб ті буки були всі три з одного кореня.

Вуйко говорить чоловікови:

— Не будемо набирати жиру. Жінка прийде четвертої днини й сама набере.

Сидить чоловік у вуйка три дні. А жінка закликала полюбовця і скликала півсела гостей. І закликала цигана, аби файно йграв на скрипку. А на столі нема нічого їсти, але жінка має надію на диво. Вона на то не звернула уваги, що треба давати диву по одній роботі, а сказала всі роботи робити за раз.

— Іди, диво, принеси води, принеси дров і вари їсти. А диво сидить на припічку й не йде. Жінка знов:

— Іди, диво, принеси води, принеси дров і вари їсти.

А диво далі не йде з припічка нікуди. Жінка бере кочергу та й б’є диво. Та й каже диву:

— Ти чоловіка слухало, а мене не хочеш?

Та й ударила диво кочергою, а кочерга імилася їй за руки та й за диво. Та й жінка вже не йде нікуди. А віт завстидався людей та й каже:

— Вона не приготовила нічого їсти та й гості скликала. Я зараз їй дам.

Та як ударив жінку, та й рука його імилася їй за шию. І вже стоїть віт коло неї. А циган говорить:

— Я їй зараз дам. Вона ще збиткується над людьми! Аби кіт їсти варив?

Та й ударив циган жінку смиком. І смик імився за жінку, а циган за смик. Та й стоять. А люди вийшли з-за стола не ївши. Та й кожне хоче з серця вдарити її. Та й половилися люди, та й уже стоять усі.

А люди з села йдуть до віта, бо їм усе треба до него. А вітова жінка посилає людей до полюбовниці, каже їм, що він там сидить. Приходить чоловік із села та й сіпає віта:

— Ідіть, бо треба вас.

Та й уже імився, вже стоїть.

За три дні наловилося людей дуже багато. А те диво, той кіт четвертої днини рано лізе під каглу і хоче йти до діда. І всі полізли попід каглу за дивом. Та й розвалили каглу, і в двері. Диво йде наперед, а все за ним сунеться. Ідуть до діда в ліс. А дід подивився в віконце та й уздрів їх. І каже чоловікови:

— Ти хочеш видіти свою жінку?

— Хочу, — говорить чоловік.

— А ти не вержешся? Аби не верся, бо твоя жінка веде сюди свій храм. Ходім надвір та й подивимся, як твоя жінка подужала.

Пішли оба надвір та й дивляться. Диво йде наперед, а за ним жінка, за жінкою віт і циган із смиком, а далі стілько людей, що й не порахувати.

А той дід — то був віщун. Переблагословив він, і то все розірвалося. І все голодне, ледве все повтікало. Тоді дід каже чоловікови так:

— Хочеш дарувати все свої жінці і далі з нею жити чи най пропадає вона з цего світу?

А чоловік сказав:

— Дарую їй все, лиш аби не слабувала. Та й би все в хаті робила, та й будемо жити.

Та й каже чоловік:

— Що вам, вуєчку, за це заплатити?

— Нічого.

Тоді чоловік поцілував діда в руку і пішов з жінкою додому. Та злагодили каглу, і вже більше жінка не слабувала. І вже чоловікови було добре.

Походження та примітки

* Ка́гла — отвір-вхід у димар.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Снідавка (хутори), Косівського району, Івано-Франківської області
23 грудня 1985 року
Оповідач: Шкрібляк Параска Василівна (1930 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.