Диво
Українська народна казка Гуцульщини
Жив чоловік із жінкою. Не мали вони дітей. Жінці добре жилося, і полюбилася вона з вітом. А чоловік усе дома був, і не було як любасови до неї ходити. І зробилася жінка з дужої слаба. Чоловік ходив по лікарях ліків шукати, по примівниках ходив. Скрізь він ходив, а жінка все слаба. І сказав він:
— Більше не буду нікуди ходити. Ти хоч живи, хоч умирай, а я вже не маю більше куди ходити.
Лягли вони спати. Чоловік спить, а жінка думає: «Що видумати, аби він пішов кудись від хати?» Пробудилася жінка рано та й каже:
— Чоловіче, я снила диво. Як ми його знайдемо, то я одужаю. І зібрався чоловік, і пішов по світі шукати диво. Ходить, шукає дива, а жінка набувається з полюбовцем.
Заходить той чоловік до лісу, і зловив його вечір. Дивиться, а в лісі є хатинка, і світло в ній горить. Прийшов перед вікна, дивиться, в хаті вуйко старенький. Говкнув:
— Вуйку, пустіть до хати! Я би у вас переночував, вуйку?
— Переночуєш.
Впустив вуйко того чоловіка до хати. Чоловік сів на лавицю, а вуйко читає книжку. Чоловік такий смутний, так тяжко зітхає. Вуйко поклав окуляри та й питає його:
— Чого ти, чоловіче, так тяжко зітхаєш?
— Я, вуйку, зітхаю, бо в мене жінка слабує вже два з половиною роки. Я вже ходив по лікарях та по примівниках, а вона все слаба. А тепер жінка приснила, що є на світі таке диво, яке їй має помочи. І я ходжу шукати такого дива. Питав у людей — ніхто ніякого дива не знає.
Вуйко сказав:
— Чоловіче, не зітхай тяжко, ти вже найшов у мене диво. Так поможе твоїй жінці те диво, що вже буде здорова до свойого скону. Сідай до столу, будеш вечеряти і видіти диво.
Чоловік сів до столу. А на столі нічого не злагоджено їсти. А на припічку сидить біленький кіт. Вуйко каже.
— Іди, диво, внеси дров.
Кіт пройшов попід каглу *, пішов надвір і вніс дров. І попід каглу, і знов на припічок пішов. — Іди, диво, внеси води.
Диво знов до кагли, вийшло надвір і внесло води. І попід каглу та й на припічок.
Вуйко каже:
— Іди, диво, вари їсти.
Диво пройшло попід каглу і варить їсти. Підсмажило й поставило на стіл. Та накинуло в тарілки і поклало на стіл ложки. Повечеряв чоловік, сказав йому вуйко:
— Лягай відпочивати, а рано возьмеш диво і підеш додому. Рано пробудився, і каже вуйко:
— Бери це диво до хати і кажи, аби зварило їсти жінці та й тобі. Аби жінка виділа це диво. Але всю роботу диву за раз не давай, лиш по одній роботі. Диво вилізе на припічок, а тоді давай йому ДРУГУ роботу.
Чоловік питає:
— Вуйку, буде мене слухати диво?
— Буде.
Узяв чоловік диво та й пішов до свої хати. Білий котик за ним іде. А жінка побула із своїм полюбовцем і пішла до ліжка. Приходить чоловік до хати.
— Уставай, жінко, і йди до столу. Хоть слаба, але йди до столу. Жінка йойкаючи прийшла до столу. І говорить чоловікови:
— Що будемо їсти, як я була слаба і не зварила, а ти не був дома?
Чоловік каже жінці:
— Ти ще такого ніколи не їла, як зараз будеш їсти. Диво зварить. Жінка каже чоловікови:
— То ти кажеш, що то диво? — і показала на кота. — Той кіт їсти має варити?
— Має варити. То не кіт, то диво. Чоловік каже диву, як вуйко казав:
— Іди, диво, внеси дров.
Диво пройшло попід каглу, внесло дров і назад на припічок.
— Іди диво, вари їсти.
Диво варить. Наварило, наклало в тарілки, поклало на стіл ложки. А в хаті вже нема води.
— Іди, диво по воду.
Пішло диво, внесло води. Та попід каглу й на припічок. Жінка попоїла з чоловіком і каже:
— Я, чоловіче, ще такої доброї їди не їла, відколи жию. Диво зварило й обід, і вечерю, а рано чоловік питається:
— Легше тобі, жінко?
— Легше, — каже жінка. — Аби ти ще раз пішов до того діда і приніс жиру з-під трьох буків. Як то такі великі ліси, то там мають бути три буки з одного кореня.
І пообіцяла жінка чоловікови, що більше слабувати не буде. Іде чоловік за тим жиром і говорить їй:
— Я беру з собою диво.
— Ні, лиши мені це диво, аби я ліпше попоїла та й ще більше подужала.
Лишив він їй диво і пішов у ліс до вуйка. Вуйко питає:
— Легше жінці?
— Легше. Вже поволеньки ходить по хаті.
— А чого ти ще прийшов до мене?
— Бо жінка мене попросила, аби я набрав жиру з-під трьох буків. І щоб ті буки були всі три з одного кореня.
Вуйко говорить чоловікови:
— Не будемо набирати жиру. Жінка прийде четвертої днини й сама набере.
Сидить чоловік у вуйка три дні. А жінка закликала полюбовця і скликала півсела гостей. І закликала цигана, аби файно йграв на скрипку. А на столі нема нічого їсти, але жінка має надію на диво. Вона на то не звернула уваги, що треба давати диву по одній роботі, а сказала всі роботи робити за раз.
— Іди, диво, принеси води, принеси дров і вари їсти. А диво сидить на припічку й не йде. Жінка знов:
— Іди, диво, принеси води, принеси дров і вари їсти.
А диво далі не йде з припічка нікуди. Жінка бере кочергу та й б’є диво. Та й каже диву:
— Ти чоловіка слухало, а мене не хочеш?
Та й ударила диво кочергою, а кочерга імилася їй за руки та й за диво. Та й жінка вже не йде нікуди. А віт завстидався людей та й каже:
— Вона не приготовила нічого їсти та й гості скликала. Я зараз їй дам.
Та як ударив жінку, та й рука його імилася їй за шию. І вже стоїть віт коло неї. А циган говорить:
— Я їй зараз дам. Вона ще збиткується над людьми! Аби кіт їсти варив?
Та й ударив циган жінку смиком. І смик імився за жінку, а циган за смик. Та й стоять. А люди вийшли з-за стола не ївши. Та й кожне хоче з серця вдарити її. Та й половилися люди, та й уже стоять усі.
А люди з села йдуть до віта, бо їм усе треба до него. А вітова жінка посилає людей до полюбовниці, каже їм, що він там сидить. Приходить чоловік із села та й сіпає віта:
— Ідіть, бо треба вас.
Та й уже імився, вже стоїть.
За три дні наловилося людей дуже багато. А те диво, той кіт четвертої днини рано лізе під каглу і хоче йти до діда. І всі полізли попід каглу за дивом. Та й розвалили каглу, і в двері. Диво йде наперед, а все за ним сунеться. Ідуть до діда в ліс. А дід подивився в віконце та й уздрів їх. І каже чоловікови:
— Ти хочеш видіти свою жінку?
— Хочу, — говорить чоловік.
— А ти не вержешся? Аби не верся, бо твоя жінка веде сюди свій храм. Ходім надвір та й подивимся, як твоя жінка подужала.
Пішли оба надвір та й дивляться. Диво йде наперед, а за ним жінка, за жінкою віт і циган із смиком, а далі стілько людей, що й не порахувати.
А той дід — то був віщун. Переблагословив він, і то все розірвалося. І все голодне, ледве все повтікало. Тоді дід каже чоловікови так:
— Хочеш дарувати все свої жінці і далі з нею жити чи най пропадає вона з цего світу?
А чоловік сказав:
— Дарую їй все, лиш аби не слабувала. Та й би все в хаті робила, та й будемо жити.
Та й каже чоловік:
— Що вам, вуєчку, за це заплатити?
— Нічого.
Тоді чоловік поцілував діда в руку і пішов з жінкою додому. Та злагодили каглу, і вже більше жінка не слабувала. І вже чоловікови було добре.