Добрий домовик
Українська народна казка Полтавщини
Було це багато років тому. На даху жив бородатий дідусь Домовик. Одного разу вийшов він на прогулянку, побачив вікно й зацікавлено зазирнув у нього. Там маленький Петрик грався ведмедиком. Хлопчик підняв блакитні оченята, помітив домовика й почав кричати:
— Мамо! Мамо!
Дідусь злякався й заліз у шухляду. У кімнату зайшла Петрикова мама:
— Чого галасуєш, синку? — запитала вона.
— Я бачив чудовисько! — ледве мовив Петрик.
— Як мені вже набридли твої вигадки, — мовила матуся й пригорнула синочка до себе, — то, мабуть, якийсь птах пролетів.
Тільки-но жінка вийшла з кімнати, домовик виліз зі схованки, обтрусився й сказав:
— Не кричи більше, будь ласка. Я не чудовисько, а звичайний домовик.
— Хто-хто? — здивовано перепитав хлопчина.
— До-мо-вик! — мовив по складах гість. — Ну, ти знаєш, людина, яка живе на даху. Слухай, давай познайомимося! Мене звуть Домовик, для друзів — Домі. А тебе як звати?
— Петро Михайлович, можна просто Петрик.
— Ну, то пішли!
— Куди?
— На дах!
— А якщо я впаду, хто мене буде рятувати?
— Я тебе зловлю і врятую!
На тому й погодилися. Вони гарно погуляли. Петрикові було дуже цікаво. Додому він по¬трапив аж увечері й був дуже задоволений, адже тепер у нього є надійний товариш. Петрусь ліг спати. Уві сні він бачив свого друга Домі. З того часу вони часто прогулювалися вдвох.
Минув час. Петрик почав ледарювати: то не прибере іграшки, то не допоможе матусі. Проте йому подобалося вихвалятися. Ці зміни побачив Домовик. Він покликав Петрика й запитав:
— Чому ти так робиш? Це погано! Пообіцяй мені, що не будеш більше так робити.
— Вибач, Домі, — хлопчик почервонів.
— Добре, вибачаю, — мовив домовик та обійняв друга. — Запам’ятай, друже, я постійно проживаю у шухляді і тому про тебе все знаю.
І ви, любі хлопчики й дівчатка, ніколи-ніколи не вихваляйтеся та завжди допомагайте дорослим. Пам’ятайте, що можливо й у вашій шафі проживає домовик, який завжди за вами прислідковує.