Українські народні казки

Добрий порадник
Українська народна казка Бойківщини

Колись було таке на світі, що старих не хоронили. Котрі були вже немічні, негодні і не могли вже працювати, але смерті їм ще не було, сини чи зяті робили такі коліснички, брали старих і везли в такий великій звір — гора з одного боку й гора з другого боку, — і в той звір з тою колісничкою немічну перестарілу людину пускали, і вона там розбивались разом з тою колісницею. А як зразу не розбивалася, то лежала, доки не погинула, і ворон її розтягував.

А в батька був один син, і він свого тата жалував — не хотів туди везти і сховав тата до комори.

А за пару років упав дуже великий голод, бо не було врожаю. Тоді той чоловік пішов до тата до комори і каже:

— Тату, помираємо з голоду. Що будемо робити? А тато до него:

— Не журися, сину. У нас стодола вкрита сніпками. Я не вірю, щоб не було там ніякого зерна, у тих сніпках.

Тоді син зачав дерти стодолу, роздирати ті сніпочки, розкидати їх по скибі і приорювати. Люди на него казали, що він — дурний. Бігли дивитися, що він таке робить, що стодола гола, а він солому приорює в землю.

Зійшло дуже рідко — по зернинці, одне від другого, може, на метер, може, й на два. І зимувало воно зиму, а навесні кожна з рослин розкинулася корчем, немов та ліщина. Всі побігли дивитися і дивувалися, як таке сталося.

І тілько в него вродило жита, що він навіть людям вділив, щоб мали що посіяти.

Тоді прийшов віт, який керував тим селом, і каже:

— Скажи, хто тобі порадив тото робити?

А він пішов до комори і вивів свого старенького тата — сивого, слабого, немічного. І сказав до людей і до віта:

— Ви своїх батьків повідводили в звір, і там скінчилося їх життя. А я свого не завів. І він — мій порадник.

Відтоді стали шанувати батьків і більше не возили в той звір, а й дотримували їх до смерти і хоронили так, як тепер хоронять, по нашому звичаю, на цвинтарі.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Спас, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
28 жовтня 1994 року
Оповідач: Гучко Одарка Дмитрівна (1935 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.