Українські народні казки

Добро забувається

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Попався якось вовк в капкан, але зумів вирвався і став тікати в глуху сторону. Побачили його мисливці і стали гнатися за ним. Довелось вовку тікати через дорогу. А на ту пору йшов чоловік з мішком і ланцюгом. Вовк до нього:

— Зроби милість, чоловіче, заховай мене з мішок. За мною мисливці женуться.

Мужик погодився, заховав його в мішок, зав’язав і за плечі сховав. На, зустріч йому мисливці йшли. Та й запитали, чи не бачив вовка. Чоловік тільки руками розвів.

Мисливці далі рушили і з виду пропали. Вовк запитав:

— А що, пішли мої злодії?

— Пішли.

— Ну, тепер випусти мене на волю.

Чоловік мішок розв’язав і випустив вовка. Вовк сказав:

— А що, чоловіче, тепер я тебе з’їм!

Чоловік бачить, що справи погані, і каже:

— Вовче, вовче, я тебе із такої біди визволив, а ти мене з’їсти хочеш.

— А добро швидко забувається, — сказав вовк.

Чоловік каже:

— Ну ходімо далі. Хто перший нам зустрінеться і скаже по-твойому, що добро забувається, тоді робити нічого, з’їси мене.

Пішли вони далі. Зустрілась їм стара кобила. Чоловік її питає:

— Розсуди нас, зроби милість. От я вовка з біди визволив, а він мене хоче з’їсти.

І розказав їй усе, як було. Кобила подумала-подумала і сказала:

— Я жила в хазяїна двадцять років, принесла йому дванадцять лошат, з усіх сил на нього працювала. А як стара стала, працювати не змогла, взяв він мене і вигнав у глибокий яр. Я вибралась і тепер плентаюся, куди очі дивляться. Так, старе добро швидко забувається.

— От бачиш, моя правда, — сказав вовк.

Чоловік зажурився, став просити почекати до другої зустрічі. Вовк погодився. Зустрівся їм старий собака. Чоловік до нього з тим самим проханням. Собака подумав-подумав і сказав:

— Служив я хазяїну двадцять років, беріг його хатину й скотину. А як постарів, перестав бачити, то прогнав він мене з двору. І от волочусь світ за очі. Так, старе добро швидко забувається.

— Ну бачиш, моя правда, — тішиться вовк.

Чоловік ще гірше зажурився і просить вовка зачекати до третьої зустрічі.

—...А там роби як знаєш, коли мого добра не пам’ятаєш, — сказав він вовкові.

Третього разу їм зустрілась лисиця. Чоловік повторив їй питання. Лисиця стала сперечатись:

— Та як може така туша та поміститися в такий малий мішок?

І чоловік, і вовк побожилися, що це істинна правда, але лисиця не повірила і сказала:

— А ну-бо покажіть, як він у мішку сидів!

Чоловік розкрив мішок, а вовк туди вскочив.

— Ну, чоловіче, покажи, як ти хліб молотиш!

Чоловік почав бити ціпом по мішку та зачепив лисицю по голові і вбив її на смерть.

Добро забувається!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

63 (5181). Добро забувається. СУС 155. Записано 2008 року. Кравчук Тетяна Миколаївна (1963). Черкаська область, Монастирищенський район, Степівка