Українські народні казки

Довгомуд

Українська народна казка про тварин

Посіяв чоловік ріпи. Уродила ріпа, та така добра, велика. От і внадився до ріпи довгомуд (довгомуд — це колись такі люди були: чоловік не чоловік, вовк не вовк; руки у нього були такі, як і в чоловіка, а тіло усе в волоссі, а на голові шапка — хто її зна, якої масти), затого усю ріпу виносив. От чоловік збирається іти на довгомуда, бити його. Іде, іде... Лежить на дорозі довбня.

— Здоров!

— Здоров!

— Куди ідеш?

— Довгомуда бити.

— Візьми й мене!

— Іди.

І пішли. Ідуть, ідуть... Ведмідь зострівся.

— Здоров!

— Здоров!

— Куди ідеш?

— Довгомуда бити.

— Візьми й мене!

— Ходім.

Оце ж вони втрьох. Ідуть, ідуть... Іде вовк.

— Здоров!

— Здоров!

— Куди ідеш?

— Довгомуда бити.

— Візьми й мене з собою!

— Ходім.

Взяли і його. Оп’ять вони ідуть, ідуть... Лежить личко задрипане.

— Здоров!

— Здоров!

— Куди ідеш?

— Довгомуда бити.

— Візьми й мене!

— Ходім.

І взяли. Ідуть вони ще далі. Коли лежить жолудь.

— Здоров!

— Здоров!

— Куди ідеш?

— Довгомуда бити.

— Візьми й мене!

— Ходім.

Оце вже стало їх шість чоловіка, і прийшли вони всі до довгомудової хати. Жолудь заліз у піч та й убрався у присок; личко лягло на порозі; довбня злізла на хату та й лягла над порогом; ведмідь — за сінешними дверима, а чоловік — за хатніми. Посідали усі та й мовчать. Коли летить довгомуд — та прямо до печі. А жолудь як запищить:

— Ні-ні, довгомуде! Наїхали до тебе добрі люди, хочуть тебе звоювати і ріпочку поднімати.

А довгомуд і дивується:

— Хто ж тут наїхав, що нікого нема, нікого не видно? Та вп’ять його паличкою. А жолудь знов тієї ж:

— Ні-ні, довгомуде! Наїхали до тебе добрі люди, хочуть тебе звоювати і ріпочку поднімати.

Довгомуд слухав-слухав та з серця жолудя і запровадив у самий жар. А жолудь як лопне, та прямо межи очі довгомудові. Довгомуд із хати прожогом, та й зачепився за личко, та і впав. А довбня з стелі — та по голові довгомуда, так його й пригнітила. А чоловік ще й бичем його пригрів. Ведмідь, почувши, що довбня гукнула, думав, що то кого будуть бити, та навтіки. А вовк, як уздрів, що ведмідь біжить, думав, що за ним женеться, та теж — драла! А довгомудові там і смерть прийшла: довбня його розчавичила.

Походження та примітки

Довгомуд. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 210. Зап. Столбін у с. Липецька Слобода Харківської губ. Час запису не зазначений. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским, т. I, СПб., 1872; т. II, 1878., II. стор. 95—97.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.