Українські народні казки

Довгі вуха

Українська народна казка Поділля

Повертався чоловік додому і почув, що хтось пищить. Підійшов до кущика, аж там сидить заєць. Чоловік підійшов до нього ближче, але заєць не втікав. Вухань заскалив у лапу тріску. Чоловік витягнув її. Заєць попросив, щоб чоловік забрав його до себе.

— Навіщо ти мені, — запитав чоловік.

— Візьми, можливо, стану тобі в пригоді, — просив заєць.

Приніс чоловік вуханя додому і поселив у собачу буду. Невдовзі лисиця прийшла до курника. Побачила, що з собачої буди виглядають довгелячі вуха.

— А собака, мабуть, буде з теля, — міркує лисиця.

І тут же навтьоки з двору. Зустріла по дорозі ведмедя, який йшов до чоловіка по мед.

— Та що з тобою Руда, на тобі шерсть дибом стоїть?

— Та побачила у чоловіка собаку, як теля і мало не зомліла.

— От навидумувала ти, Руда.

Підійшов він до хати, перекинув лапище через пліт, а сам подивляється на буду. Як помітив він здоровенні вуха, то й забув чого сюди прийшов. Хутенько побіг до лісу.

Настав вечір. У селі хтось чай з медом п’є, хтось капустою хрумтить, а хтось від страху дрижить.

Здогадайтеся самі. Хто чай п’є, хто капустою хрумтить, а хто від страху дрижить?

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

175 (6441). Довгі вуха. СУС —. Записано 2009 року. Поліщук Микола Ізотович (1924). Вінницька область, Літинський район, Малинівка