☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Доля Знайди-водоплива
Українська народна казка Покуття

Був ґазда і мав осмеро дітей. А дев’яте мало ся народити.

А пан їхав з фірманом і запізнився. Була ніч. Дивиться пан, в одній хаті є світло. Каже він фірманови: — Повертай до цеї хати. Підійшли вони до тої хати і забубнили у вікно. Ґазда отворив, вийшов надвір, і зайшли вони до хати. Пан каже ґазді:

— Можемо ми у вас переночувати? Ґазда відповідає:

— Можете. В другі хаті.

Ляг пан з фірманом. І чує, прилетів ангел і питає ґазди, чи є вже дитина. Ґазда відповідає:

— Нема ще.

Прилетів ангел другий раз і знов так само питає ґазди, чи є дитина. І знов ґазда каже, що нема. Питає ангел за третім разом, і ґазда каже:

— Є. Народився хлопець. Ангел відповідає:

— Цей хлопець має женитися на панській доньці і жити на панськім маєтку. На маєтку того пана, що ночує у нас у другі хаті.

А пан це все чув, бо в той час він не спав. І собі думає: «Я встану рано, як ґазда прокинеться, і цего хлопця відкуплю». Устав він рано, входить до хати й каже:

— Цего хлопця я хочу купити. Продайте. Ґазда порадився з жінкою та каже їй:

— Є в нас осмеро дітей, а дев’яте най пан бере. І погоджується продати панови хлопця.

— Кілко ви, — каже, — за него хочете? Ґазда каже:

— Тисячу злотих.

Заплатив пан, жінка завила дитину в якусь хустку, і пан узяв її на бричку, і вони з фірманом поїхали.

Їдуть вони попід діброву. А там був на два метри грубий дуплавий дуб. Він вибутнів, був усередині порожній. Пан сказав фірманови:

— Віднеси цего хлопця під той дуб. І там ворони його з’їдять. Фірман узяв і відніс дитину під того дуба. Та й поїхали вони. А вівчарі пасли там вівці і чують, щось кричить. Оден каже:

— То ворона.

— Нє, — каже другий. — То щось так гей дитина плаче. Пішов оден подивитися.

— То хлопець малий, — каже. — Дитина.

Вівчари взяли його і дали йому ім’я Знайда. І доїли вівчари вівці і годували його молоком десять років. А в десять років їхав пан з фірманом до млина бсипку молоти. І треба було панови два барани купити. Дивиться, хлопці пасуть вівці. Він повертає до тих вівчарів і каже їм:

— Хлопці, продайте два барани. А вівчари кажуть:

— Знайда, йди заверни тих два великих барани.

Пана заінтересувало ім’я Знайда, та й питає він хлопців:

— Що це за ім’я таке — Знайда? Відповідають вони панови:

— Ми найшли цего хлопця під дубом дуплавим. Уже десять років він у нас.

Пан думає: «Це той самий хлопець, що ми кинули під дубом». Та й каже вівчарам:

— Хлопці, продайте мені цего хлопця. Що ви за него хочете?

— Він чемний у нас. Дасте дві тисячі злотих, то ми продамо.

Пан заплатив вівчарям дві тисячі злотих і купив хлопця. І каже до фірмана:

— Їдьмо в місто. І зіб’єм на цего хлопця пачку.

Приїхали в місто, купили пачку і того хлопця забили живого в пачку. І поїхали. А там була вода велика. І вони кинули хлопця в пачці з мосту в воду. Думали: «Втопиться».

Та пачка пливла по воді й не топилася. І запливла аж до млина й заперла воду. Камінь лиш ток-ток і став. Мельники — вони знають свою роботу — побігли, подивилися й кажуть:

— Воду заперло. Якась пачка тут є.

Витягли ту пачку, взяли до млина, відважили сокирою дошку, дивляться, а там живий хлопець. Не втопився.

— Хлопець! Яке йому ім’я дати?

І дали йому ім’я Водоплив, бо він по воді до них приплив. І робить він у тому млині десять років. Такий чемний хлопець, так увихається. Уже йому двадцять років. Лиш неграмотний.

А той пан зібрався і їде з фірманом до млина. Знов осипки треба їм молоти. Приїхали і кажуть старшому мельникови:

— Ми скоро змелем? Мельник каже:

— Зараз будете молоти. Водоплив, іди, — каже, — натягни пасок на зюбир.

А панови відразу ковтнуло в голову.

— Що це, — каже, — за ім’я — Водоплив? А старший мельник каже:

— Ми найшли його в пачці, що по воді пливла. Уже десять років, як найшли.

Пан собі думає: «Ага, далі росте цей хлопець на мій маєток. Напишу, — думає, — йому картку і пішлю до пані. Напишу, щоб відразу його з револьвера забила». І написав на картці: «Наколи цей хлопець прийде до тебе, відразу його з револьвера забий, бо він росте на наш маєток і ожениться з нашою дочкою». Старший мельник дає хлопцеви ту картку й каже:

— Підеш до панової жінки і віднесеш їй цю картку.

Хлопець узяв картку в пазуху і пішов. І по дорозі завернув до корчми. А жид у корчмі питає:

— Куди, хлопче, біжиш?

— Пан сказав нікому не казати.

— Маєш карточку?

— Маю, але не покажу.

Не хотів він показати. А жид дав хлопцеви погар горівки. Хлопець випив, закусив і тоді показав жидови картку. А жид прочитав її, перервав і пише другу. І пише зовсім інше: «Наколи цей хлопець прийде до тебе, роби весілля, віддавай за него нашу дочку. І зроби це в короткім часі, нім я приїду з млина».

Хлопець приходить до тої пані і подав картку. І вона віддає за него доньку. Скликала своїх фірманів, форналів і в короткім часі зробила весілля.

А в пані худоба, вівці, пси. Водоплив усе годує, бо він має дар до цего, особливо до овець. Пані каже:

— Чемний у нас зять буде.

Увечір ляг Водоплив спати, переночував, а рано встає та й знов до роботи, бо не з панів він, а з селян. Пані думає собі: «Добрий зять». А на другий день приїхав пан. Та й питає пані:

— Як? Що? Де та моя картка? А вона каже:

— Є. Але такий чемний зять у нас.

— Де тота картка? — знов питає пан.

Вона показує, а пан читає і думає: «Що це є? Казав його знищити, а тут написано, щоб у короткім часі робити весілля». І далі думає пан його знищити. Скликав десять слуг і сказав:

— Би ви перед самим ґанком викопали яму, на п’ять метрів широку і на п’ять глибоку. І як хто досвіта впаде в ту яму, би-сте прикидали його. Хоть буде казати: «Я ваш пан», би-сте казали, що не знаєте ніякого пана, і прикидали.

А Водоплив каже досвіта, свої жінці:

— Я встаю подивлюся до овець. А жінка каже:

— Тепер є тато. Вони старші, вони сами подивляться, а ти спи.

І він обернувся на другий бік і спить. І надвір не виходив.

А пан не спить. Хоче видіти, чи вже прикидали того в ямі. Устав пан і хоче йти подивитися. Через оден покій тихо переходить, через другий. Та вийшов, зашпортався і впав у яму. А слуги прикидають його.

Він каже:

— Не прикидайте, бо я ваш пан.

— Не знаєм ніякого пана, — кажуть йому. І прикидали його. А Водоплив жив собі на панськім маєтку.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Балинці, Снятинського району, Івано-Франківської області 6 вересня 1987 року Палій Іван Николайович (1925)