Українські народні казки

Доля багачевого сина

Українська народна казка Гуцульщини

Колись давно мав багач сина. Той син мав іти до війська. А в другого багача була дівчина. І каже тато того хлопця: — Ходім засватаємо ту дівчину.

А та дівчина лишень вродилася. У військо тоді йшли на піхоту. Щоб зайти туди й відти і там відслужити, то проходило двадцять років. Каже тато:

— Заків ти відслужиш і вернешся, ця дівчина виросте. І ти з нею одружишся.

Заручилися вони з тою дівчиною і він пішов до війська. Вибув він там двадцять років і йде додому. Іде він дорогою, і застав його вечір. Зайшов у селі до якоїсь жінки, а та жінка каже:

— Ночуйте, вояче.

— Ні, я йду далі. Чого я маю боятися?

І він пішов. Іде він далі, уже добре стомився, уздрів світло та й рішив таки зайти й спитати господаря, чи не приймив би його на відпочинок. Заходить, а в хаті дідо. Він проситься на ніч, а той дідо каже:

— Нема тут відпочинку. Вояк питає:

— Чому? У вас тут так багато лужок та й нема де відпочити? А дідо йому каже:

— Це не лужка, це талан людський.

— Та й мій тут є талан? — питає вояк. Дідо каже:

— Є.

— То котрий мій талан?

— Ади то лужко порожнє.

А коло того порожнього лужка стояло убране лужко, все в золоті. Вояк питає діда:

— Ну а це чий талан, оте файно убране лужко?

— То тої циганки, що в вас на толоці. Прийшов він додому, а тато каже:

— Твоя дівчина вже виросла велика, іди та відвідаєш її. А він каже:

— Я не йду.

— Ну а чого не йдеш? — питає тато.

— Я не беру цю дівчину, а озму дочку в цигана на толоці. Як почув це тато, то сказав синови:

— Ти не мій син, я тебе не хочу знати. І зрікся його тато.

А син пішов до вуйка та й каже:

— Вуйку, ходім у старости.

— Куди?

— Та до того цигана. Вуйко каже:

— Ти на збитки говориш. Ти дуриш мене.

— Ні, йдемо та й усе, — каже він.

Прийшли вони до цигана. Циган з дітьми на печи. Та й та дівка на печи. Вуйко каже до цигана:

— Чи ти знаєш, чого ми до тебе прийшли? А циган відповідає:

— До мене різні люди приходять. Той приходить сокиру зробити, той сапу. Що хоче, то каже. Та й ви скажете.

— Ми прийшли до вас у старости. Хочемо висватати дівку. А циган каже:

— Коби ви не сміялися з бідного цигана.

— Де ваша дівка? — кажуть вони. — Най ми видимо.

— Та злази з печі, — каже циган дівчині. Вони витягли горівку. Циган каже дочці:

— Іди заріж курку.

Приготувала вона курку, їдять вони. Попоїли, вуйко пішов, а жених лишився. Уже й не йде додому. Поженилися вони та й жили в того цигана. А циган каже:

— В селі лишилася порожня хата. Ви би пішли до того опікуна та собі наймили ту хату. Може би, ви там краще жили.

Пішли вони винаймили ту хату, та й каже чоловік жінці:

— Берися до роботи. А я йду в ліс на полювання. Може, щось уб’ю, аби було що їсти.

Вона почала припрятувати. Зробила порядок у хаті, тільки ще мала одну діру заткати. Вона в ту діру набивала глину, а ту глину з діри щось вимітувало. Взяла вона городник, ту діру розкопала і там знайшла кітлик з грішми. Вона той кітлик розіткала — золото й срібло.

Забила вона ту діру, зробила порядок і кладе ватру, варить їсти. Та й чоловік прийшов. Питає:

— Ну що, вже зробила порядок?

— Зробила, — каже. А він каже:

— Та й мені добре пішло ниньки. Щось він там уполював, уже є що їсти.

Це була субота, а в неділю його тато робить бай. Скликав людей. А сусід каже:

— Я вашого сина покличу.

— Клич або не клич, мені його не треба, — сказав тато. А той чоловік підійшов та й каже:

— Тато сказав, аби ти прийшов. Він бай робить.

Люди посходилися, прийшов і син ґазди з жінкою. А ґазда увійшов та й каже:

— Я вас не закликав на бай. Я закликав, щоб усім вам сказати: хто цей стіл убере золотом, тому буде весь мій маєток.

Люди стривожилися. Хто має такі гроші, щоб застелити стіл? Зачали сперечатися. А син ґазди каже:

— Ану, люди, заспокойтеся. Моя жінка береться до роботи.

(А як вони йшли туди, то взяли з собою грошей.) І жінка зачала встелювати стіл грішми. Уже застелила, усі байкують, сміються. А ґазда не входить. А як увійшов до хати, то плеснув у долоні та й каже:

— Ба хто мій маєточок забирає?

А люди кажуть:

— Ади твій син забирає в тебе маєток.

Тоді син згорнув ті гроші в хустку та й каже:

— Нате вам, тату. Не треба мені вашого маєтку. Оце я вам таки даю.

Та й пішов з жінкою додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Прокурава, Косівського району, Івано-Франківської області
6 червня 1985 року
Оповідач: Дубравський Юрій Миколайович (1910 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.