Українські народні казки

Дорожи вірністю

Українська народна казка Поділля

Жили собі біля зеленого лісу дід та баба. Як були вони молоді, то ходили на роботу, собака двір охороняв, вівці пас, курей стеріг. А як стали дід з бабою старі й перестали кудись виходити, то вирішили, що собака їм не потрібен, самі всьому лад дають. І прогнали його.

Почула лисиця, що в дворі вже немає собаки, внадилася птицю красти. То гуску зловить, то індика, то курочку. Кури кричать, баба біжить рятувати. А лисичка раз — і вже з другого боку до двору біжить, ще й сміється:

— Де тобі, стара, мене догнати?

І тоді баба вигадала таке: зайшла в густі кущі саду, стала й загавкала, мов собака:

— Гав-гав, гав, гав!

А сама думає, що лисиця почує й вирішить, що собака вернувся.

Та яке ж те бабине гавкання .Воно було і не собаче, і не лисяче, і не людське. Аж тут дід у двір. Як почув у кущах те гавкання, як стрельнув туди лиш порох закурився. А баба в крик:

— То я, я, не стріляй!

Довго баба заікалася з переляку. Вирішили вони відшукати свого вірного пса. Знайшли і дуже просили, щоб повернувся. Вибачив їм пес, бо сам скучив за домівкою.

А лисиця почула, що в дворі є справжній охоронець, і обминає господарство десятою дорогою.

Отож ніколи не проганяйте того, хто вірно служить.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

139 (7849). Дорожи вірністю. СУС —, новотвір. Записано 2010 року. Чекіна Н. І. Хмельницька область, Летичівський район, Ставниця