Дорожи вірністю

Українська народна казка Поділля

Жили собі біля зеленого лісу дід та баба. Як були вони молоді, то ходили на роботу, собака двір охороняв, вівці пас, курей стеріг. А як стали дід з бабою старі й перестали кудись виходити, то вирішили, що собака їм не потрібен, самі всьому лад дають. І прогнали його.

Почула лисиця, що в дворі вже немає собаки, внадилася птицю красти. То гуску зловить, то індика, то курочку. Кури кричать, баба біжить рятувати. А лисичка раз — і вже з другого боку до двору біжить, ще й сміється:

— Де тобі, стара, мене догнати?

І тоді баба вигадала таке: зайшла в густі кущі саду, стала й загавкала, мов собака:

— Гав-гав, гав, гав!

А сама думає, що лисиця почує й вирішить, що собака вернувся.

Та яке ж те бабине гавкання .Воно було і не собаче, і не лисяче, і не людське. Аж тут дід у двір. Як почув у кущах те гавкання, як стрельнув туди лиш порох закурився. А баба в крик:

— То я, я, не стріляй!

Довго баба заікалася з переляку. Вирішили вони відшукати свого вірного пса. Знайшли і дуже просили, щоб повернувся. Вибачив їм пес, бо сам скучив за домівкою.

А лисиця почула, що в дворі є справжній охоронець, і обминає господарство десятою дорогою.

Отож ніколи не проганяйте того, хто вірно служить.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

139 (7849). Дорожи вірністю. СУС —, новотвір. Записано 2010 року. Чекіна Н. І. Хмельницька область, Летичівський район, Ставниця