Українські народні казки

Дружба

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Десь далеко за горами, де високі гори і берега зелені, і тече річка, там є село. І в тому селі живуть люди. На краю села жила сім’я коваля, а біля церкви сім’я заможного чоловіка. У коваля був син. Він був дуже смирний. А в іншого чоловіка син був бешкетником. От раз прийшлося так і здибатися двом хлопчикам.

Одного разу коваль послав свого сина в сусіднє село до родичів. Іде хлопчик і здибає сина заможного чоловіка. Став Степанчик зачіпати Миколку. То драпне, то щипне, то грудкою на нього кине. А Миколка хоче від нього утекти, але той не пускає. Почав Степан кидатися камінцями на хлопчика та й попав у двері будинку, що був розташований неподалік. У дверях було вставлене дуже дороге скло, в яке й попав хлопчик. Степан звернувся до Миколки:

— Тільки ти кому скажеш, що це я розбив, то отримаєш від мене кулаків. Дай слово,

що ти нікому не скажеш.

Коля так і зробив. Дав йому слово, що нікому не розкаже про його збиток. А незабаром позбігалося багато дітей, людей. І всі стали питати:

— Хто розбив скло, хто?

Степанчик зразу ж відповів:

— Микола розбив. А ви всі його хвалите.

Люди почали дивуватися, адже він дійсно був хорошим хлопчиком, він ніколи не робив збитків. Пішов господар будинку до батька Миколи, щоб заплатив той йому ущерб за скло. Мусив батько продавати свої речі, пожитки, щоб заплатити. Микола пішов також найматися на пилораму робити, відгортати тріски, щоб тільки батькові допомогти віддати гроші.

Вдома скільки питали:

— Миколко, признайся це ж не ти розбив скло?

Але він нічого не сказав, все мовчав, бо боявся порушити закон слова. Та незабаром прийшла біда в дім Степанчика. Він дуже захворів. Його батько пішов за знахаркою. Коли він привів знахарку, вона сказала хлопчикові:

— У нього великий гріх. Він має на душі скоєний вчинок. Якщо признається в своєму гріхові, то він тоді вичуняє.

І Степан таки признався про свій вчинок. Він розказав знахарці і своєму батькові, що це він розбив скло, і що Миколка дуже хороший хлопчик. Адже він не видав його.

Пішов батько Степана до батька Миколи і сказав:

— Це розбив скло мій син. Я тобі поверну ущерб, що ти заплатив. Тільки пробачте мені і моїй дитині.

Миколин батько відповів:

— Якщо Микола пробачить, то й я пробачу.

Став заможній чоловік на коліна і просить пробачення у Миколки. Хлопчик пробачив і побажав одужання Степана.

Прийшовши додому, батько побачив свого сина здоровим. Хлопчик грався, сміявся. І того ж дня вся родина цього чоловіка пішла до хати коваля. Степан вибачився перед Миколою за свій вчинок.

З тих пір хлопці стали товаришувати, допомагати один одному в будь-яку хвилину.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

152 (5201). Дружба. СУС —. Записано 2008 року. Качалаба Олена Василівна (1937). Черкаська область, Маньківський район, Кищенці

Дружба

Українська народна казка Кіровоградщини

У затишному лісі влітку всі звірі відпочивають, дружать між собою. Проте лисичка з вовком не змогли здружитися між собою. Вони не віталися і все робили на зло одне одному. Лисичці не подобалось, що таємниці, які вона розповідала вовкові, майже всі звірі знали. А гріхи у неї були, та ще й величенькі! Адже вона то курочку вкраде, то гусочку, а то ще й пиріжечок попадеться поцупити, то від радості все вовчику-братику розповість.

Одного разу, близько до обіду, всі звірі пішли збирати ягоди, горішки, гриби. А вовчику захотілося позбиткуватися з лисички. Він пішов наперед лисички і позбирав усі ягоди, горішки, які росли на поляні, де завжди збирає лисичка. Лисичка розгнівалася, пішла на вовчикову поляну і в нього все позбирала.

Дуже довго вони так „воювали». Одного разу під час такої роботи пішла велика злива, треба було ховатися від дощу. Всі побачили велике дерево. Це був могутній дуб, до якого звірі побігли сховатися. Всі тулилися один до одного, щоб не намокнути. Довелося і лисичці з вовчиком стати поряд.

Дощ був сильним, і щоб побороти страх, щоб було веселіше, звірі почали розмовляти, розповідати веселі історії.

А білочка запитала у вовчика?

— Чому ти не розмовляєш з лисичкою?

Вовчик все їй розповів. Білочка дала корисні поради йому, він ними скористався. Підійшов непомітно до лисички і сказав її у вічі:

— Лисичко, вибач мені, будь ласка, я більше не буду розповідати твої таємниці. Будь ласка, вибач.

Лисичка вибачила йому і вони знову помирилися. Закінчилась злива, вияснилось, сонечко засвітило. Вовчик з лисичкою разом пішли додому. Наступного дня вони гралися разом, ніби нічого й не трапилося, більше не сварилися. Досі дружать.

Ось така у них дружба.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

160 (8044). Дружба. СУС —, новотвір. Записала Стрижеус Тетяна 2010 року. Бершадська Надія Олександрівна (1943). Кіровоградська область, Новоархангельський район, Мар’янівка