Українські народні казки

Дружина чарівниця
Українська народна казка Буковини

Один хлопець пішов з дому світом. Іде він, іде, дивиться, а там дванадцять дівчат купаються. Всі файні, а найменша — найфайніша. Прийшли вони до берега, зачали говорити, і він ту найменшу собі сподобав. Забрали вони його до свого батька. Попросив, щоби батько віддав за него дочку. А батько й каже:

— Дам, але зрубай цей ліс, посій просо, і щоб воно до ранку достигло, і щоб було зжате, і щоб з него була зварена каша.

Він не годен цего зробити. Сів та й плаче. А вона й каже:

— Не плач.

Махнула хустинкою — і все те зробилося.

Подивився батько на ту роботу та й дає йому друге завдання:

— Зроби так, щоб до ранку на цему місці знов був ліс. Точно такий, як був перше, не більший і не менший.

Він сів та й знов плаче. А вона каже:

— Не плач.

Махнула хустинкою — зробився ліс такий, як був. Подивився старий та й каже:

— Добре. Це ти зробив. Завтра будеш мати третє завдання. Полягали вони спати, а вона й каже йому:

— Третє завдання ми вже не виконаєм. Треба нам тікати відци до твого тата.

І зібралися вони тікати. А як виходили, вона плюнула у всі чотири кути кімнати. Рано встав старий і каже через двері:

— Вставайте вже.

А слина з одного кута каже:

— Зараз устаємо. Почекав батько й знов каже:

— То ви встаєте?

— Встаєм.

І знов нема їх. Іде він третій раз до дверей.

— То що ви, не думаєте вийти?!

— Вже збираємося! — крикнула слина з четвертого кута.

І далі нема їх. А як прийшов батько п’ятий раз та крикнув, ніхто вже не обізвався. Старий сказав виламати двері. Виламали, а їх там нема.

Посилає батько слуг, щоб догнали їх. Слуги доганяють, а ті почули — і вона зробилася керницею, а його зробила журавлем. Надбігли слуги, питають людей:

— Ви не бачили тут хлопця й дівчини?

— Ні, не бачили. Вернулися. Питає їх хазяїн:

— Не догнали ви їх?

— Ні.

— А що ви по дорозі бачили?

— Нічого не бачили, лиш керниця була й журавель.

— То це були вони. Ідіть доганяйте їх.

Знов поїхали слуги доганяти. А ті почули, і вона зробилася пшеницею, а він — сторожем. Прибігли слуги — нікого нема. Питають сторожа, чи не бачив на дорозі хлопця й дівчину.

— Ні, не бачив.

І вернулися слуги ні з чим. Питає батько:

— Догнали ви їх?

— Ні.

— А кого бачили по дорозі?

— Нікого не бачили, тілко пшеницю й сторожа коло неї.

— То це вони були.

І пустився старий сам їх доганяти. Тікають вони, а перед ними Дунай, нема як перейти. Вона махнула хустинкою — і зробився міст. Вони обоє перейшли. А батько добігав уже, вибіг на міст. А вона махнула хустинкою, той міст перетяла — і старий втопився.

Прийшли вони в ліс. До хати було вже близько. А вона махнула хустинкою, і зробилася в лісі хата. І живуть вони там, а він плаче додому, бо видно йому вже хату батьків. Вона й питає:

— Чого ти плачеш?

— Ліс штурхає мене в очі. А вона каже:

— Ти, лісе густий та рідкий, що ти штурхаєш мого чоловіка в очі?

— Я не густий, не рідкий. Я його не штурхаю в очі. А він плаче, бо батькову хату видко, а він тут на горі сидить.

Вона й каже:

— То йди в гості до свого батька, але не дозволяй, щоб хтось поцілував тебе в руку. Бо як поцілує, то ти забудеш за мене.

Пішов він додому. Всі ним дуже тішилися. Він поїв і заснув. А мама каже меншому хлопцеви:

— Поцілуй братчика в руку.

І він поцілував. І брат зразу забув за свою жінку.

Найшли батьки свому синови наречену, і мають іти вже до шлюбу. Та й їдуть кіньми до церкви. А жінка його зійшла надолину, махнула хустинкою, і зробилася така вода, що вони не годні переїхати. Вода, болото — топляться вони. І побачив він, що його жінка є. І так зробила вона, що вийшло звідкись маленьке телятко. Впряглося те телятко у віз і зразу його витягло. А він встав з воза і пішов до свої жінки. Пішли вони до його батьків. І жили там і, може, ще й тепер живуть.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Ожів, Сокирянського району, Чернівецької області
31 липня 1984 року
Оповідач: Романишина Наталя Матвіївна (1904 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.