Українські народні казки

Дуб, береза та осика

Українська народна казка Поділля

Колись у давнину жили три сестри. Пішли вони одного разу на річку купатися. Але коли вони вийшли на берег, то на одязі одної з сестер сидів вуж. Дівчина хотіла скинути вужа з одягу, але він зашипів людським голосом:

— Я тобі віддам твою одіж тільки тоді, коли ти пообіцяєш вийти за мене заміж. І знай, якщо ти захочеш сховатися від мене, то я силоміць заберу тебе до себе.

Дівчина мусила погодитись з вужем, адже в ті часи було заборонено ходити голим по селі, бо купались тоді голими.

Через деякий час приходять до цієї дівчини свати, а серед них був дуже красивий хлопець, але ніхто не знав від кого вони. І тільки дівчина здогадалася, що свати від того вужа, якого вона зустріла на березі річки. Засватали дівчину. На наступний день відіграли весілля і забрали дівчину. Ну що ж, ведуть дівчину і приводять до моря. І тут той красивий хлопець, що був між сватами розповів, що він морський цар і що це він прикинувся вужем аби одружити її на собі.

Тоді він сказав їй:

— Візьми мене за руку і я заведу тебе у твій новий дім.

Нічого було робити дівчині взяла його за руку. І лиш ступили вони у воду так одразу ж опинились у прекрасному палаці.

Довго вона так жила у палаці, вже мала двох дітей — сина та доньку, але все ж таки сумувала за рідними. І от одного разу вона каже до чоловіка:

— Я ніколи тебе ні про що не просила, але тепер прошу відпустити мене навідатись до моїх рідних, до батьків, сестер.

Пожалів чоловік жінку та відпустив, але сказав:

— Я тебе відпущу, але ненадовго, бо я боюсь, що ти не повернися. Коли провідаєш всіх, то прийдеш до кладки у вечір третього дня, постукаєш по ній тричі і я заберу тебе з дітьми.

Коли вона прийшла додому, то всі дуже зраділи її приходу, але їм було цікаво де ж вона була всі ці роки. Але вона не розповідала і наказала дітям не розповідати ні про батька, ні про те, де вони живуть.

Уся рідня розпитувала її, але вона мовчала, тоді вони вирішили розпитати сина. Він також мовчав, хоч йому погрожували побиттям. Тоді вони почали розпитувати доньку, а та злякалася, що ї поб’ють та й розповіла і про батька, і про те як він має їх забрати додому. Жінка з дітьми ще не пішла до кладки, рідня прибігла туди і постукала тричі, а коли чоловік вийшов з води вони вбили його. Море насупилось, почервоніло, здійнялась буря.

І от коли жінка прийшла до кладки та постукала, то ніхто не вийшов за нею. Вона зрозуміла — щось не так. І почала розпитувати дітей хто і про що їх запитував. Хлопчик відповів, що його запитували про батька і про те де вони живуть, але він не розповів. А дівчинка тільки заплакала і призналась, що це вона розповіла про все. Тоді мати сказала:

— Сину ти не злякався, що тебе можуть побити, і ти не виказав свого батька, тож стань, сину, могутнім дубом який нічого не боїться. А ти дочко стань осикою, яка боїться кожного подиху вітру. А я стану вічно сумуючою березою.

З тих пір на землі існують такі дерева, як дуб, береза та осика.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

114 (6514). Дуб, береза та осика. СУС 425М. Записано 2009 року.
Оповідач: Долюк Олена Янківна (1966 року народження) Грушківці Калинівський район Вінницька область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.