Українські народні казки

Дурень та чарівна сопілка

Українська народна казка Поділля

Було в чоловіка три сини: два розумних, а третій, Іван, дурний. Батько їх поділив хазяйством та й умер.

Пішли всі брати щастя шукати. Тільки розумні своє хазяйство покидали дома, а в Івана з хазяйства була одна ступа, так він і ту з собою взяв.

Ідуть вони та й ідуть, і вже стало смеркати. Дійшли до лісу та й кажуть:

— Давайте виліземо на дуба та переночуємо, а то щоб розбійники не напали.

Один і каже:

— А цього дурного біса де дінемо з ступою?

Іван на те:

— Думайте за себе, а я сам вилізу на дуба та й заночую.

Полізли розумні аж на самий вершок дуба і сидять, а Іван і собі лізе, а за собою і ступу тягне на дуба. Виліз, сидить і ступу держить.

От ідуть розбійники з своїх промислів та й стали ночувати під тим дубом. Назбирали дров собі, зачали варить у великому казані куліш на вечерю. Наварили, посідали кругом казана, взяли ложки та тільки що стали їсти та все студять, бо дуже гарячий був. А Іван як пустить ступу та прямо в казан. Кип’ячений куліш геть-чисто позаляпував їм очі. Вони з ляку як посхвачувалися та й ну тікати у ліс, забули й товар, котрий награбували в крамарів.

Іван тоді зліз з дуба та й каже братам:

— Лізьте додолу.

Брати позлазили, забрали увесь товар, коні і поїхали додому, а Іван узяв собі тільки сопілку. Узяв він ту сопілку і ну грати. А була та сопілка не проста, а чарівна: як заграє, так усе живе танцює. От заграв Іван, так і пішло все танцювати: і вовки, і зайці, і лисиці й ведмеді. А Іван все гра та сміється. Уже ті звірі сердешні танцювали, танцювали і поморились. Уже за дерева хватались та держались, щоб не танцювати, та ні, не вдержаться.

Уморився Іван, ліг відпочивати. Трохи оддихнувши, встав і пішов у город. Люди саме несли на базар продавати хто паляниці, хто крашанки в коробці, а хто квас у відрах. Іван як заграв у дудочку, так і пішли всі танцювати. Один чоловік ніс коробку яєць та побив їх чисто, танцюючи, і сам як чортяка убрався в яєчню. Ті, що спали, посхвачувались та давай і собі танцювати: хто голий по хаті, хто без штанів, хто без сорочки, а хто без спідниці. Пішов увесь город перевертом: і собаки, і свині, і кури, все чисто, що було живе, пустилося танцювати.

Уморився Іван, граючи, і пішов у слободу найматися в робітники. Прийшов, а зустрічає його піп.

— Наймись до мене, добрий чоловіче, в робітники.

— Добре,— каже Іван.

— А що ти візьмеш за рік?

— Та я недорого візьму, п’ять карбованців.

— Як так, то й так,— каже піп.

Найняв він робітника та на другий день і послав волів пасти. Погнав Іван волів на сінокіс, а сам виліз на стіг і сидить, а воли пасуться. От згадав він про свою дудочку і заграв. Як заграв, а воли зараз і пішли танцювати. Танцюють і танцюють, уже воли чисто поперепадались.

Пригонить Іван волів увечері додому, а вони голодні, ревуть та з загати смикають гнилу солому і їдять. Сам Іван повечеряв та ліг спати.

На другий день погнав знову волів пасти. Пас, пас, а потім знов заграв, і все пішло танцювати. Дограв до вечора і погнав волів додому голодних і замучених танцями. Дивиться піп на худобу та й каже:

— Де ти їх у чорта пасеш, що вони такі худі та голодні?

От він вирішив самому піти і подивитися, де той Іван їх пасе. На третій день погнав робітник волів пасти, а піп і собі слідом за ним. Пішов та й сів у тернику. Сидить і виглядає, що Іван буде робить. А той знов виліз на стіг та й давай грати. Як пішло все танцювати — воли і всяка тварюка, а далі і піп у тернику. Терник був густий, і піп як почав по ньому плигати, як почав, та й порвав на собі штани, рясу, сорочку, а косу та бороду чисто вискуб терном.

Бачить піп, що лихо, та давай кричать, щоб робітник перестав грати. А той грає собі й не чує. А далі зирк у терен, коли піп плига як оглашенний, він тоді й годі грати. Піп вискочив та й дав тягу додому.

Добіг до села та як чкурнув вулицями. Люди його не пізнали, дивляться, що в нього тільки клапті висять в одежі, а все тіло видно, і давай на нього тюкати. Він тоді звернув з вулиці, переліз через тин та як гайнув по городах бур’янами, а собаки за ним. Дехто думав, що, розбійник, та давай його цькувати собаками. Прибіг піп додому увесь в реп’яхах. Попадя не впізнала та з переляку і каже робітникам:

— Біжіть виганяти з двору скаженого чоловіка.

Ті побігли з дрючками, аж він до них забалакав. Тоді робітники узнали попа, привели його в хату і давай він попаді розказувати про Івана. Попадя слухає та тільки дивується.

Увечері пригнав Іван волів, загнав у загін, дав сіна, а сам пішов вечеряти. Увійшов у хату, а піп йому й каже:

— Ану лишень, Іване, заграй попаді коротенької пісні.

А сам узяв та й прив’язав себе до стовпа, котрим був підпертий сволок у хаті. Іван сів долі біля порога і почав грати. Попадя вмостилася на лаві, щоб послухати, як він грає, та як схопиться з лави і давай танцювати. А далі як закрутиться якоїсь панської та й мало їй місця. Де в чорта взялась кішка, вискочила з-під припічка та давай і собі плигати.

А піп державсь, державсь руками, а воно його так і сіпає біля стовпа. Сіпало, а далі канат ослаб і давай тоді піп стрибати кругом стовпа на канаті. Стрибав, стрибав та вже аж боки понамулював канатом, а тоді давай кричать Іванові:

— Годі! Перестань! Хай тобі біс!

Іван перестав грати, сховав у пазуху свою дудку та тоді й пішов спати. Піп і каже попаді:

— Давай Івана проженемо завтра, а то він зовсім замучить і нас, і наших волів.

Іван брав одежу в сінях та й чув, що піп казав попаді. Уранці встав і пішов прямо до попа та й каже йому:

Коли ти, попе, задумав мене проганяти, то заплати мені гроші, і я собі піду. Як не даси, то буду грати, поки ви обоє з попадею позамучуєтесь, танцюючи.

Піп пошкріб потилицю, бачить, що треба платити, вийняв з гаманця гроші і віддав Іванові.

А Іван заграв на прощання однієї, поки піп з попадею потомились, аж язики висолопивши з рота, та й пішов по білому світу блукати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

36 (6364а). Дурень та чарівна сопілка. СУС 1653+592. Записано 2009 року. Садловська Л.О. (1949). Вінницька область, Вінниця

Дурень та чарівна сопілка

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було у батька три сини. Два розумних, а третій — Іван-дурник. Батько їм вділив майна та й умер.

Пішли брати в світи щастя шукати. Тільки розумні своє хазяйство покидали дома, а в Івана з хазяйства була тільки ступа, так він її з собою і взяв. Ідуть вони та й ідуть, і вже стало сутеніти. Дійшли до лісу та й кажуть:

— Давайте виліземо на дуба та там і переночуємо, щоб розбійники не напали.

Один і каже:

— А цього дурника де дінемо із ступою?

Іван на те каже:

— Ви думайте за себе, а я сам вилізу на дуба із багатством своїм та й заночую.

Полізли розумні аж на самий вершечок дуба і сидять, а Іван і собі лізе, а за собою і ступу тягне на дуба. Виліз, сидить і ступу держить.

От ідуть розбійники лісом та й стали заночувати під тим дубом. Назбирали дров собі, почали варить у великому казані куліш на вечерю. Наварили, посідали кругом казана, взяли ложки та студять, бо дуже гарячий куліш був. А Іван як випустить ступу та прямо в казан.

Кип’яток позаляпував розбійникам очі. Вони з ляку як посхвачувалися та й ну тікати у ліс, забули й накрадене. Іван тоді зліз із дуба та й каже братам:

— Лізьте додолу.

Брати позлазили, забрали увесь здобуток і поїхали додому, а Іван узяв собі тільки сопілку. Взяв він ту сопілку і давай грати. А була ж то сопілка не проста, а чарівна: як заграє, так усе живе й танцює.

От заграв Іван, так і пішло все танцювати. І вовки, і зайці, і лисиці, й білки, й ведмеді. Комарі, і ті танцювати почали. А Іван все гра та сміється з них.

Уже ті звірі сердешні танцювали, танцювали, вже і поморились. Уже за дерева хапались, щоб не танцювати. Так ні, не вдержаться.

Уморився й Іван, ліг відпочивати. Трохи оддихнувши, встав і пішов у город. Люди саме несли на базар продавати хто хліб, хто картоплю, хто яйця в коробці, а хто квас у відрах.

Іван як заграв у дудочку, так і пішли всі танцювати. Один чоловік ніс коробку яєць та побив їх всі, танцюючи, і сам як чорт убрався в яєчню. Ті, що спали, посхвачувались та давай і собі танцювати. Хто голий по хаті, хто без штанів, хто без сорочки, а хто без спідниці. Пішов увесь город перевертом: все, що було живе, пустилося в танці.

Іванові десь треба грошей підробити, пішов найматися в робітники. Зустрічає його піп і просить:

— Наймись до мене, добрий чоловіче, бо всі тільки й знають танцювати, ніхто робить не хоче.

— Добре, — каже Іван.

На другий день послав Івана волів пасти. Погнав той волів на сінокіс, а сам виліз на скирту і сидить, а воли пасуться. От згадав він про свою дудочку і заграв. Як заграв, а воли зараз і пішли танцювати. Танцюють і танцюють, уже аж похудали.

Пригонить Іван волів увечері додому, а вони голодні, ревуть та смичуть і їдять гнилу солому.

Сам Іван повечеряв та ліг спати. На другий день погнав знову волів пасти. Пас, пас, а потім знов заграв, і все пішло танцювати. Дограв до вечора і погнав волів додому голодних і замучених танцями. Дивиться піп на худобу та й каже:

— Де ти їх пасеш, що вони такі худі та голодні?

От він рішив сам піти подивитися, де той Іван їх пасе. На третій день погнав робітник волів пасти, а піп і собі слідом за ним. Пішов та й сів у терені. Сидить і виглядає, що Іван буде робить. А той знов виліз на стіг та й давай грати. Як пішло все танцювати, і воли, і всяка тварюка, а далі і піп у терні.

Терен був густий-густющий, і піп як почав по ньому плигати та й порвав на собі штани, рясу, сорочку, а коси та бороду вискуб колючками. Ледь утік додому.

Добіг до села та як чкурнув вулицями. Люди його не впізнавали, дивляться, що в нього тільки клапті одежі висять, все тіло видно, і давай на нього тюкати.

Він тоді звернув з вулиці, переліз через тин та як гайнув по городах бур’янами, а собаки за ним! Прибіг піп додому увесь в реп’яхах. Попадя не пізнала чоловіка та з переляку кричить:

— Виженіть з двору скаженого!

Але робітники узнали попа, привели його в хату і давай він попаді розказувати про Івана. Попадя слухає та тільки дивується.

Увечері пригнав Іван волів, загнав у загін, дав сінця, а сам пішов вечеряти. Увійшов у хату, а піп йому й каже:

— Ану, Іване, заграй попаді.

А сам прив’язав себе до стовпа, яким був підпертий сволок у хаті. Іван сів біля порога і почав грати.

Попадя вмостилася на лаві, щоб послухати, як він грає, та як схопиться з лави і давай танцювати. А далі мало їй місця!

А піп державсь, державсь руками, а воно його так і сіпає біля стовпа. Сіпало, а далі мотуззя ослабло і давай піп стрибати кругом стовпа на канаті! Стрибав, стрибав та вже аж боки понамулював канатом, кричить Іванові:

— Хватить! Перестань!

Іван перестав грати, сказав, що пішов спати. Піп і каже попаді:

— Давай Івана проженемо завтра, а то він замучить і нас, і наших волів. Такий робітник не путьовий! Де його кращого найти?

А Іван те підслухав. Уранці встав і пішов прямо до попа та й каже йому:

— Коли ти надумав мене проганяти, то заплати мені гроші, і я собі піду. Як не даси, то буду грати, поки ви обоє з попадею позамучуєтесь, танцюючи.

Піп заплатив добрі гроші Іванові. Такі, що тому хватило на кілька років, поки й на ноги став.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

182 (5375). Дурень та чарівна сопілка. СУС —. Записано 2008 року. Шеремет Антоніна Тимофіївна (1929). Черкаська область, Золотоніський район, Зорівка

Дурень та чарівна сопілка

Українська народна казка Кіровоградщини

Було в чоловіка три сини: два розумних, а третій — Іван дурний. Батько їх поділив хазяйством та й умер.

Пішли всі брати щастя шукати. Тільки розумні своє хазяйство покидали дома, а в Івана з хазяйства була одна ступа, так він і ту з собою взяв.

Ідуть вони та й ідуть, і вже стало смеркать. Дійшли до лісу та й кажуть:

— Давайте виліземо на дуба та переночуємо, а то щоб розбійники не напали.

Один і каже:

— А цього дурного біса де дінемо з ступою?

Іван на те:

— Думайте за себе, а я сам вилізу на дуба та й заночую.

Полізли розумні аж на самий вершок дуба і сидять, а Іван і собі лізе, а за собою і ступу тягне на дуба. Виліз, сидить і ступу держить.

От ідуть розбійники з своїх промислів та й стали ночувать під тим дубом. Назбирали дров собі, зачали варить у великому казані куліш на вечерю. Наварили, посідали кругом казана, побрали ложки та стали їсти, все студять, бо дуже гарячий був. А Іван як пустить ступу та прямо в казан. Кип’ячений куліш геть-чисто позаляпував їм очі. Вони з ляку як посхвачувалися та й ну тікать у ліс, забули й товар, котрий награбили в крамарів.

Іван тоді зліз з дуба та й каже братам:

— Лізьте додолу.

Брати позлізали, забрали увесь товар, коні і поїхали додому, а Іван узяв собі тільки сопілку. Узяв він ту сопілку і ну грать. А була та сопілка не проста, а чарівна. Як заграє, так усе живе й танцює. От заграв Іван, так і пішло все танцювать: і вовки, і зайці, і лисиці й ведмеді. А Іван все гра та сміється. Уже ті звірі сердешні танцювали, танцювали і поморились. Уже за дерева хватались та держались, щоб не танцювать, та ні, не вдержаться.

Уморився Іван, ліг відпочивать. Трохи оддихнувши, встав і пішов у город. Люди саме несли на базар продавать: хто паляниці, хто крашанки в коробці, а хто квас у відрах. Іван як заграв у дудочку, так і пішли всі танцювать. Один чоловік ніс коробку яєць та побив їх чисто, танцюючи, і сам як чортяка убрався в яєчню. Ті, що спали, посхвачувались та давай і собі танцювать. Хто голий по хаті, хто без штанів, хто без сорочки, а хто без спідниці. Пішов увесь город перевертом: і собаки, і свині, і кури — все чисто, що було живе, пустилося танцювати.

Уморився Іван, граючи, і пішов у слободу найматися в робітники. Прийшов, а зустрічає його піп.

— Наймись до мене, добрий чоловіче, в робітники.

— Добре, — каже Іван.

— А що ти візьмеш у год?

— Та я недорого візьму: п’ять карбованців.

— Як так, то й так, — каже піп.

Найняв він робітника та на другий день і послав волів пасти. Погнав Іван волів на сінокос, а сам виліз на стіг і сидить, а воли пасуться. От згадав він про свою дудочку і заграв. Як заграв, а воли зараз і пішли танцювать. Танцюють і танцюють, уже воли чисто поперепадались.

Пригонить Іван волів увечері додому, а вони голодні, ревуть та з загати смичуть гнилу солому і їдять. Сам Іван повечеряв та ліг спать. На другий день погнав оп’ять волів пасти. Пас, пас, а потім знов заграв, і все пішло танцювать. Дограв до вечора і погнав волів додому голодних і замучених танцями. Дивиться піп на худобу та й каже:

— Де він їх у чорта пасе, що вони такі худі та голодні?

От він вирішив сам піти і подивитися, де той Іван їх пасе. На третій день погнав робітник волів пасти, а піп і собі слідом за ним. Пішов та й сів у тернику. Сидить і вигляда, що Іван буде робить. А той знов виліз на стіг та й давай грати. Як пішло все танцювати, і воли, і всяка тварюка, а далі і піп у тернику. Терник був густий, і піп як почав по ньому плигать, як почав. Та й порвав на собі штани, рясу, сорочку, а косу та бороду чисто вискуб терном.

Бачить піп, що лихо, та давай кричать, щоб робітник перестав грати. А той грає собі й не чує. А далі зирк у терен, коли піп плига як оглашенний, він тоді й годі грать. Піп вискочив та й дав тягу додому.

Добіг до села та як чкурнув вулицями. Люди його не пізнали, дивляться, що в нього тільки клапті висять в одежі, а все тіло видно, і давай на нього тюкать. Він тоді звернув з вулиці, переліз через тин та як гайнув по городах бур’янами, а собаки за ним. Дехто думав, що розбійник, та давай його цькувать собаками. Прибіг піп додому увесь в реп’яхах. Попадя не впізнала та з переляку каже робітникам:

— Біжіть, виженіть з двору скаженого чоловіка!

Ті побігли з дрючками, аж він до них забалакав. Тоді робітники узнали попа, привели його в хату і давай він попаді розказувать про Івана. Попадя слухає та тільки дивується.

Увечері пригнав Іван волів, загнав у загін, дав сіна, а сам пішов вечеряти. Увійшов у хату, а піп йому й каже:

— Ану лишень, Іване, заграй попаді коротенької пісні.

А сам узяв та й прив’язав себе до стовпа, котрим був підпертий сволок у хаті. Іван сів долі біля порога і почав грати. Попадя вмостилася на лаві, щоб послухать, як він грає, та як схопиться з лави і давай танцювати. А далі як закрутиться якоїсь панської та й мало їй місця. Де в чорта взялась кішка, вискочила з-під припічка та давай і собі плигать. А піп державсь, державсь руками, а воно його так і сіпа біля стовпа. Сіпало, а далі канат ослаб і давай тоді піп стрибать кругом стовпа на канаті. Стрибав, стрибав та вже аж боки понамулював канатом, а тоді давай кричать Іванові:

— Годі! Перестань! Хай тобі біс!

Іван перестав грать, сховав у пазуху свою дудку та тоді й пішов спать. Піп і каже попаді:

— Давай Івана проженем завтра, а то він зовсім замучить і нас, і наших волів.

Іван брав одежу в сінях та й чув, що піп казав попаді. Уранці встав і пішов прямо до попа та й каже йому:

— Коли ти, попе, задумав мене проганяти, то заплати мені гроші, і я собі піду. Як не даси, то буду грать, поки ви обоє з попадею не позамучуєтесь, танцюючи.

Піп пошкріб потилицю, бачить, що треба таки платить, вийняв з гаманця гроші і віддав Іванові. Іван заграв на прощання однієї, поки піп з попадею потомились, аж язики висолопили з рота, та й пішов по білому світу блукати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

6 (7887). Дурень та чарівна сопілка. СУС 1653А+592. Записав Качур Артем 2011 року. Качур Тетяна Миколаївна (1926). Кіровоградська область, Олександрівський район, Олександрівка