Дурень із ступою

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили були чоловік і жінка і в них три сини: двоє розумних, а третій — дурний. Батько з матір’ю померли, залишилися хлопці самі. І так розумним братам надоїв дурень, що вони вирішили від нього втекти. Зібралися до схід сонця, тихенько вибрались із хати і бігом із села. Вибігли і зітхнули з полегшенням. Ідуть собі, коли чують хтось із заду кричить. Обернулися, коли то дурень за ними біжить, і ступу за собою тягне. Нікуди дітись — підождали.

— Ви куди? І я з вами, — каже дурень.

— Ходімо вже. Тільки ступу покинь.

Але дурень за собою ступу тягне. Ішли цілий день. Ніч застала їх у лісі. Щоб заховатися від звіра вирішили брати переночувати на дереві, вилізли на дерево, коли дивляться: за ними і дурень лізе із ступою. Умостилися на дереві тай сидять. А тим лісом їхали розбійники із награбованим у купців добром, та й зупинилися під тим деревом на ночівлю. Розпалили багаття та й почали у великому казані куліш варити. Брати на дереві полякалися, сидять тихенько, а дурень шепче:

— Ой, братики, сцять хочу.

Брати йому:

— Сиди дурень, терпи!

Через деякий час дурень знову:

— Ой, братики, не витерплю.

— Терпи, дурень, бо побачать повбивають.

Пройшла хвилина , а дурень знову:

— Ой, братики, не можу!

— Та сци вже!

Дурень так і зробив. Потекло все на розбійників, а розбійники між собою:

— То божа пташка росичку збиває.

Тай сидять собі далі, куліш варять. Через деякий час знову дурень кричить:

— Ой, братики, ср…ть хочу!

Брати йому:

— Терпи, дурень, бо побачать розбійники повбивають.

Замовк дурень на деякий час, а потім знову:

— Ой, братики, не втерплю!

— Та с…и вже!

Що дурень і зробив. А розбійники під деревом балакають:

— Божа пташка листочки збиває!

Та й далі куліш варять. Знову пройшов деякий час і знову дурень кричить братам:

— Ой, братики ступу впущу!

Брати йому:

— Держи, дурень, а то розбійники нас побачать.

Через деякий час дурень знову:

— Ой, братики, не вдержу!

— Та впускай уже!

Дурень ступу впустив, вона шугонула вниз та прямо в казан із гарячим кулішем. Куліш із казана сплеснув та прямо на розбійників, та й попік їх на смерть. Брати злізли з дерева понабирали награбованого розбійниками добра, та й повернулися додому. А за ними і дурень із ступою.

Як повернулися брати додому з добром то сильно розбагатіли. Вирішив тоді старший брат женитися. Найшов собі дівчину посватався. Настав день весілля. Гості та молоді пішли в церкву вінчатися, а дурня на хазяйстві лишили, щоб в церкві не осоромив. Ходить дурень по хаті, по закуткам заглядає Заглянув у піч, а там капуста, картопля варяться. Капуста у печі кипить та «клок, клок» (а дурня Клоком дражнили).

— А ти ще й дражнишся!

Схопив кочергу та по горшках. Потекла капуста та картопля по припічку.

Пішов дурень у наступну кімнату, а там у бочках горілка стояла. Краник у бочці не закручений був і горілка капала «кап, кап». Дурневі почулося «Карп, Карп» (а його Карпом звали).

— А то ти теж дражнишся!

Взяв сокиру та по бочках . порозтікалася горілка по всій хаті. А дурень взяв ночви та лопату, сів у них та й плаває по хаті, ще й співає.

Прийшли молоді з церкви, а нема нічого ні їсти, ні пити, а дурень по хаті в ночвах катається. Розсердилися, побили дурня та й з дому вигнали. Іде дурень та й плаче, коли дивиться сидять на призьбі дівчата та ськаються. Дурень узяв грудки та й ну по дівчатах кидатися. Дівчата взяли його та й набили. Пішов дурень додому і плаче. Його питають:

— Чого ти плачеш?

Він розказав.

— Ох ти й дурний. Взяв би і собі голову підмостив, вони й тобі б поськали.

Іде дурень далі . дивиться — собаки падло гризуть. Він голову і підмостив, а вони взяли і обгризли. Пішов дурень додому і знову плаче.

— Чого плачеш? — питають.

Він розказав.

— Ох ти й дурний. Треба було б грудку на них кинуть — вони б і розбіглися.

Пішов дурень знову. Іде, коли бачить, похорон. Він набрав грудок та й давай кидати по труні. Люди піймали його і набили. Пішов дурень додому, плаче. Знову питають його:

— Чого плачеш?

Розказав дурень.

— Та треба ж було стати та й заплакати і сказати: «Царство небесне покійному». То може б і чарочку піднесли за упокій випити.

Пішов дурень далі. Коли бачить — весілля їде. Став дурень та й слізьми умивається і ще й приказує:

— Царство небесне покійному.

Гості весільні стали, піймали його і набили. Іде дурень, плаче. Питають його:

— Чого знову плачеш?

— Дурень розказав.

— Дурень же ти. Треба було сказати: «Любові вам та діточок багато. Вік прожити у парі». То може б і чарочку піднесли.

Пішов дурень далі. Бачить: чоловік на базар свиню веде. Став дурень, кланяється і каже:

— Вік вам з молодою прожити у парі, діточок вам багато та любові.

Той чоловік взяв і набив дурня. Іде знов дурень додому і плаче. Питають його:

— Чого знову плачеш?

Розказав дурень.

— Треба було сказати: «Щоб вам водити не переводити, носити не переносити, щоб вдома ще більше цього добра прибувало». То може б і на чарочку заробив.

Пішов дурень знову. Бачить чоловік гній з двору вивозить. Став дурень та й приказує:

— Щоб вам возити не перевозити, носити не переносити, а вдома ще більше цього добра було.

Чоловік почув це і набив дурня. Пішов дурень додому і знову плаче. Питають його:

— Чого знову плачеш?

Розказав дурень горе.

— То ти зовсім дурний, сиди дома і не ходи нікуди.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

207 (5402). Дурень із ступою. СУС 1653+1696+1691. Записано 2008 року. Гура Валентина Григорівна (1947). Черкаська область, Чорнобаївський район, Ревбинці