Дурне Бейло
Українська народна казка Поділля
Було собі дурне Бейло. Якось воно каже мамі:
— Мамо, я піду до Марусі.
— Ну, йди.
Приходить до Марусі.
— Добридень тобі, Марусю.
— Здоров, дурне Бейло. Чого ти до мене прийшло?
— Щоб ти мені щось дала.
— Що ж я тобі дам? Он голочка застромлена. Візьми собі.
Взяло воно голочку, вийшло на вулицю. А там на возі дядьки сіно везуть. Скочив дурне Бейло на воза, застромив голочку в сіно. Під’їжджає додому, шукає голочку — нема голочки.
— Мамо, дала мені Маруся голочку, я застромив її в сіно, і немає голочки.
— Яке ж ти дурне Бейло, як/ги навіжене. Дала тобі Маруся голочку, то ти візьми її застроми в шапочку, принеси додому і тобі буде голочка, і мені буде голочка.
— Добре, мамо, я знов піду до Марусі.
— Ну, йди.
Приходить до Марусі.
— Добридень тобі, Марусю.
— Здоров, дурне Бейло. Чого ти до мене прийшло?
— Щоб ти мені щось дала.
— Що ж я тобі дам? Он курочка ходить, візьми собі.
Взяло воно курочку, скрутило їй голову, застромило її в шапочку. Приходить додому.
— Мамо, дала мені Маруся курочку.
— А де ж вона?
— А ось в шапочці. Я зробив так, як Ви сказали.
— Як ти ж дурне Бейло, як ти ж навіжене. Дала тобі Маруся курочку, то ти візьми її на шнурочок та й кажи: «Цюр ряба, цюр ряба.» Прижени її додому, і тобі буде курочка, і мені буде курочка.
— Добре, мамо, я знов піду до Марусі.
Приходить до Марусі.
— Добридень тобі, Марусю.
— Здоров, дурне Бейло. Чого ти до мене прийшов
— Щоб ти мені щось дала.
— Що ж я тобі дам. Он кусок сала лежить, візьми собі.
Взяло воно сало на мотузочок та й каже:
— Цюр ряба, цюр ряба!
Собаки почули, сало з’їли, його покусали. Приходить додому та й каже:
— Мамо, дала мені Маруся кусок сала і я зробив так, як ви казали. А собаки позбігались, сало з’їли, мене покусали.
— Як ти ж дурне Бейло, як ти навіжене. Дала тобі Маруся сало, то ти ж візьми його, поклади за пазуху, принеси додому. І тобі буде сало, і мені буде сало.
— Добре, мамо. Я знов піду до Марусі.
Приходить до Марусі.
— Добридень тобі, Марусю.
— Здоров, дурне Бейло. Чого ти до мене прийшло?
— Щоб ти мені щось дала.
— Що ж я тобі дам? Он телятко прив’язане, візьми собі.
Взяло дурне Бейло відрізало кусок теляти, замотало в хустину, поклало за пазуху. Приходить додому.
— Мамо, а мені Маруся дала теля.
— А де ж воно?
— Та я зробив так, як ви казали.
— Як ти ж дурне Бейло, як ти ж навіжене. Дала тобі Маруся теля, то ти візьми його на мотузок та й кажи: «Гей, рябе, гей, рябе!» Приведи додому, і тобі буде теля, і мені буде теля.
— Добре, мамо. Я знов піду до Марусі.
Приходить до Марусі.
— Добридень тобі, Марусю.
— Здоров, дурне Бейло. Чого ти до мене прийшло?
— Щоб ти мені щось дала.
— Що ж я тобі дам? Хіба що мене забирай.
Прив’язав він Марусю на мотузок та й каже:
— Гей, рябе, гей, рябе!
Привів додому, завів в хлів, прив’язав. Приходить до мами та й каже:
— Мамо, до нас прийшла Маруся.
— А де ж вона?
— Та в хліві, я зробив так, як ви казали.
— Як ти ж дурне Бейло, як ти навіжене. Прийшла до тебе Маруся, то ти запроси її до хати, а я наварю вареників. І тобі буде Маруся, і мені буде Маруся.
Пішов дурне Бейло у хлів, відв’язав Марусю, запросив її до хати. Мати наварила вареників та й запросила дівчину на обід.
Отак вони поживають і горя не знають.