Українські народні казки

Дівчина й злодії

Українська народна казка Бойківщини

Був олин чоловік. Він мав жінку й дочку. А то був полиповець, та як би зараз, та й каже жінка до газди:

— Поїдемо в Самбір та щось треба купити, бо дівка вже під вінець, хоче віддаватися.

А до доньки каже:

— Увечері підеш і закличеш собі дівчат на вечірки. Хтось прийде прясти, хтось рукавиці зробити.

Та й батько з мамою поїхали. Смерклося, і дівчина пішла до сусідів за дівчатами. Поскликала дівчат, і вони посходилися. І поки вона ходила до дівчат, до хати зайшли злодії і поховалися, де хто міг. А дівчата посходилися з куделями прясти. А дівчина-газдиня каже їм:

— Дівчата, будемо варити вечерю. Батьки приїдуть із Самбора та й будуть мати що вечеряти.

Та й одна бульбу шкробає, друга тісто місить, третя по воду пішла. І зварили вечерю, посідали, повечеряли. Та й беруться до роботи, кожна бере куделю прясти. Понапрядали веретена, та й веретена зробилися тяжкі та й упаде веретено, а злодій з-під ліжка возьме собі. Дівка глядає, увидить злодія та й мовчить. Та й каже:

— Знаєте, я дуже хочу спати, іду додому.

І не повідає про злодія нич. Так потроху, потроху всі дівчата висунулися з хати, тільки одна колєжанка лишилася. Дівчина відпровадила ту колєжанку до її дому. Вертається додому, заходить у хату, а за столом гості сидять, аж четверо. Та й говорять до неї:

— Вгощата ти дівчат, вгощай і нас.

Поставила вона на стіл пироги та й говорить:

— Я не маю сметани. Іду за сметаною до комри.

Та й взяла горня і ліхтарню і пішла. І взяла собі зладила косу і замкнулася в коморі. А вони в хаті говорять:

— Пішла дівка за сметаною та й нема її.

Та й ідуть вони до комори, а комора замкнена. Не можуть вони розломити двері. І що вони тоді роблять? Беруть копають яму під підлогу. Та й один до другого каже:

— Пхай голову і лізь у комору. Так один по другому будемо лізти.

Той голову запхав, вона видить, що голова вже є, і шах по шиї косою. Відрізала голову і тулуб затягла в комору. Лізе другий, а вона й другому так само зробила, відрізала голову і тулуб затягнула в комору. То саме й третьому зробила. Лізе четвертий. Але він не пхав голову, а першу руку пхав. І вона йому не голову, хіба руку відрізала. І він утік.

Приїжджають родичі з Самбора, заходять до хати. А в хаті все побито, все знищено. Де дочка? Нема дочки. Вони в крик:

— Оленко! Оленко!

А Оленка кричить з комори:

— Таточку, я тут!

Відкрив двері — вона сама не своя, напудилася сильно.

Побіг батько до шандарів, вони десь там близько були. Шандарі прийшли, і вона дістала велику нагороду.

Пройшов якийсь час, прийшли Різвяні свята. І той самий злодій приходить до них у свати.

— Ви знаєте, чого я прийшов?

— То кажіть.

А вона не спізнала його.

— Я прийшов вашу дочку сватати. Чи віддасте за мене?

— Йой, та чому ні?

— Але з такою умовою, що весілля робити не будемо. Я приїду з своїми братами, з матір’ю. Освятиться вода і я приїду.

Освятилася вода. Приїхав молодий з братами й матір’ю. вона красно ся вбрала, з татом, мамою попрощалася. І не йшов за нею ні тато, ні мама.

Привіз він її до свої хати. І не говорить з нею нічого. Він ліг у один бік, вона в другий бік. Переночували вни, зробився день, повставали. І говорить він до неї:

— Наноси повний котел води і під тим котлом пали.

Вона носить воду, а він десь пішов. А мати його знає, нащо вона бідна тоту воду носить. Та й питає її:

— Чи знаєш ти, Оленко, для чого ти ту воду носиш?

Мамочко, відки я знаю? Як ми повісте, та буду знати.

А стара каже до невістки:

— Ти маєш красні коралі коло шиї. Дай їх мені. І красну хустку маєш. І хустку дай мені, аби я мала пам’ятку. А ти втікай. Коло студні є стовп. Убери той стовп у своє шмаття, щоб був вигляд, що то ти. А сама втічи, куди тя очі несуть.

Убрала вона файно стовп, а сама втіче. Їде фірман з млина. А то її сусід був.

— Сусіде золотий, висипайте муку в воду, а мене беріть у мішок. Везіть ене до мами мої.

Той рад не рад висипав муку в воду та й везе її в мішку.

А той її чоловік прийшов відкись та й питає матері:

— А де ж моя жінка?

— Та пішла по воду.

Приходить і він до тої студні. Та як махнув до того стовпа рукою, то мало руку не зломив. І прийшов до хати, і вбив свою маму, а тоді сам себе вбив.

А дівчину привіз той газда додому, та й вона по еюній день жиє.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

143 (2115). Дівчина і злодії. СУС (956В). 5 січня 1990 р. Шуптар Катерина Миколаївна (1922). Львівська область, Турківський район, село Ясінка