☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Дівчина й упир
Українська народна казка Покуття

Жив собі в одному селі багач. Дітей у него не було. Тримав собі наймита й наймичку. Та й вони були звикли одне до одного, той наймит з наймичкою, як рідні брат і сестра, і щось тому наймитови зробилося — заслаб він та й помер.

А дівчина так за ним банувала, що куди ходила, то плакала. А сусідня дівчина, що все до неї ходила, каже:

— Йой, чо’ ти тілько плачеш? Та не плач уже. А вона їй:

— Коби-м його хоч ще раз уздріла. Такий мені за ним жаль. Одного разу ґазда з ґаздинею поїхали на весілля. Поїхали вони на два дни. А дівчина-наймичка та й каже сусідній:

— Ти би зо мною не переночувала? А та сусідня дівчина каже:

— Та чому не? Мені що бракує переночувати з тобою?

— То прийдеш. Аби-с помогла мені щось робити.

— Я прийду, — каже. — Буду тобі помагати, що треба.

Та й прийшла та сусідня. Нарубали січки, нагодували худобу і варять пироги. Та й уже зварили ті пироги, сіли їсти обидві дівчині, та наймичка й та сусідня. Їдять вони та й глипнули у вікно, а то наймит іде, той хлопець, що помер. Та й ця втішилася, наймичка, а та сусідня глипнула та й вбоялася. Каже та сусідня:

— Я би-м хотіла води, піду води зачирнути.

— Та, — каже, — іди.

Вийшла та дівчина та й утекла додому. Вже й та боїться, хатня, але що буде робити, як той уже ввійшов до хати? Куди втече? Та й каже вона йому:

— Сідай, будеш їсти зо мною пироги.

Він сів та й їсть з нею, а вона боїться і хотіла би утечи. Та й каже йому.

— Ти сиди тут, а я йду до комори внести сиру. А він їй:

— Я йду з тобою.

Пішли та й внесли сиру, посідали.

— Я ще забула, — каже, — внести хліба. А він їй:

— Я піду з тобою.

Пішли та й внесли хліба. Вона не може від него відкрутитися, аби втекти. Каже йому:

— Ти будь у хаті, а я йду корови подоїти. А він їй:

— Я йду з тобою.

Подоїла вона корови та й каже:

— Я йду рубати січки.

— Та й я йду з тобою, — каже він.

Нарубала вона січки, вернулася з ним до хати та й каже:

— Ти будь у хаті, а я йду свиням їсти дати. А він їй:

— Я йду з тобою.

Вернулися вони до хати, та й каже він їй:

— Ти вже все поробила?

— Та все.

— А тепер, — каже, — збирайся та й підеш зо мною.

— А як мені збиратися?

— Збирайся так, як княгиня ся збирає.

А то колись у нас княгині заплітали кіски, складали їх файно на голову й відтак пов’язували биндочки. Вона й каже:

— Хто мене заплете, хто мене збере?

— Я тебе заплету, я тебе зберу.

Вже вбралася в рукав’янку, вперезалася в бпинку, вгорнула киптар, кожух, поверх кожуха сардак. Каже той хлопець:

— Тепер забираєм посаг. А вона йому:

— Де ж ми то дінем? Що ми нести будем?

— А во бричка стоїть під хатою. І коні впряжені.

А то вже ніч. Носять вони той посаг, ті подушки, верені, на бричку складають. Обоє носять. Виходять, сідають сами на бричку і їдуть. Він каже їй:

— Місяць світить, опир їде, ти ся, дівко, не боїш? А вона йому:

— Я ся не бою, бо я з тобою.

Приїхали вони на цвинтар і зупинилися коло отвореного гроба. А там така діра. Він їй і каже:

— Бери лізь. А вона йому:

— Я не знаю, як до твої хати заходити. Лізь ти. Він поліз уперед. А вона каже йому:

— Я буду подавати посаг.

Він поліз, а вона пхає туди за ним тоти верені й подушки. Бере з брички й пхає. Взяла з брички послідню річ і брички вже більше не вздріла. Не знати, де ся діла бричка. Нема.

Заткала ту діру веренями та подушками, а сама вертає відти, біжить додому. Прибігає — двері повтворювані. Вона до хати, а на лаві лежить мертвець. Вона з того страху вискочила на піч, сіла в кутик і сидить. Чує, а то дуднить, біжить той за нею. Він лишень до хатнього порога добігає, а той другий з лави зривається, і оба злапалися на порозі битися. А вона з того страху померла на печи. Тут запіяв кугут: а вони як на порозі билися, так оден упав до сіней, а другий до хати.

Другої днини приїхали тоти ґазди з весілля — нікого ніде нема, лиш все порозтворюване, а дівчина на печи нежива. І вереней, і подушок нема — позабирано все з хати. А ті мерці щезли.

...Той хлопець упир був.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Торговиця, Городенківського району, Івано-Франківської області 20 травня 1989 року Липчук Параска Петрівна (1913 року народження)