Українські народні казки

Дівчина, що не їла й не пила

Українська народна казка Гуцульщини

Як одного пана хрестили, та й його нанашка сказала:

— Ти маєш таку жінку взяти, що їсти не їла та й води не пила.

А йому мама померла, тато помер. Наймив він собі слугу. І той слуга був віщун, що він усе знав. І все думає пан, де таку жінку дістати, аби їсти не їла і води не пила. Та нарешті каже слузі:

— Ти меш дома, а я йду шукати жінку.

Пішов він та й зайшов у дуже великі ліси. І найшов уночі в лісі маленьку хатчину. Зайшов, а там сама бабка.

— Добрий вечір!

— Дай Боже здоров’я. Та й питає він:

— Ви про таку дівчину не знаєте, щоби їсти не їла і води не кушала? А баба йому:

— Я маю сто рік, і я про це, дитинко, не чула. Ти тут переночуєш та й раненько підеш до мої сестри. Може, вона знає. Вона сто рік старша від мене.

Він рано встав, і дала йому баба клубочок. І сказала:

— Іди за цим клубочком.

І він пішов. Клубочок котиться, а він так прудко йде. І приходить уночі до другої баби. А баба питає:

— Куди ти, синку, йдеш?

Він сказав, що йде від її сестри і шукає дівчину, яка би не їла й не пила.

— А як там моя сестричка? — випитує баба. А він каже:

— Та сестричка дужа, здорова. Та й післала мене сюди до вас. Спитати за таку дівчину, що вона їсти не їла й води не пила.

А баба каже:

— Ні, сину, я маю двісті рік, а такого не бачила. Але ти тут переночуй та й підеш до моєї старшої сестри. Може, вона знає. Вона сто рік старша від мене.

Він переночував, а та бабка другий клубок йому дає.

— На, за цим клубком ти найдеш дорогу до мої сестри.

Він за клубком і знов на темну ніч прийшов до бабки. А бабка йому каже:

— Переночуєш, і я тебе направлю туди. Переспав він, а рано бабка каже йому:

— Там за водою є тополя, і на ті’ тополи є гніздо. Полізеш до него, і що там буде в гнізді, узмеш. І підеш до води. Там будуть перевозити через воду німий і глухий. На тобі оце золоте яйце. Покажеш їм його, аби тебе перевезли. Але би-с їм не дав.

Він перейшов ід’воді — якурат глухий і німий на човні. А він показав їм то яйце, але не дав їм у руки. Припливли до берега, а він скочив з човна і втік від них.

Прийшов ід’ті тополи — є гніздо. Високо, але думає він: «Буду лізти». Виліз на тополю, а в гнізді було троє яєць. А баба сказала йому: «Аби ти забрав, що буде». І він тих троє яєць узяв і приходить д’глухому й німому, аби назад його перевезли. І дає їм то яйце. Перевезли його та й іде він до баби. А бабка питає:

— Що там було?

— Та, — каже, — троє яєць.

— То так буде, небоже. Підеш у готель і замовиш собі три обіди. І вб’єш у тім готели одно яйце.

Прийшов він до готелю, взяв три обіди і пообідав. Розбив одно яйце, а з того яйця зробилася дуже делікатна дівчина. Ударила його та дівчина по лицю і пішла.

Іде він до другого готелю і взяв уже шість обідів. Він не з’їв тих шість обідів, але з кожного брав їсти. Покушав з кожного обіду і друге яйце розбив. А то знов делікатна дівчина стала перед ним. Та й знов його по лицю та й утекла.

Іде він до третього готелю. І знов замовляє шість обідів. Та й покушав з кожного і збив третє яйце. І стала перед ним дуже делікатна дівчина. І обцілувала його та й каже:

— Мужу дорогий, я тебе довго чекала.

Та й вертає він додому. Але то ще дуже далеко. Він написав до родичів. І найшов у одної бабки квартиру, щоб перепочити. Другий день пішов він на спацир, а вона не йшла, бо вона того не знає. Лишилася з бабою на квартирі. Баба взячину їй показує. Та й прийшли д’кирници. Каже баба:

— Тут можеш дивитися, але мусиш до голого розібратися. А як дівчина до голого розібралася, сказала їй баба:

— Як розібралася, можеш дивитися в кирницю.

Та нагнулася над кирницею, а баба її за ноги та й пустила в кирницю.

А з тої дівчини в кирници зробилася рибка. А баба вбралася в її вбрання. Він прийшов — його дівчина вже стара. Це дуже йому не штимуе. Пішов він до кирници води винести, подивився у воду, а то така делікатна рибка плаває собі по воді. Він подивився, що вона така файна, та й помаленьку, помаленьку зачер ту рибку у відро. Та й уніс до хати, на свою квартиру.

А баба каже:

— Небоже, якби ти ту рибку зарізав та зварив, та якби я тої юшечки попоїла, я би стала така молода, як була.

Він узяв та й зарізав ту рибку. Та й кишечки викинув у сміття. А з тих кишок виросла ябліночка. Ябліночка росте дуже делікатна, а баба лишилася бабою. І так він сокотить ту яблінку. А баба каже:

— Якби ти стяв цю ябліночку та би спалив, то, — каже, — я би відмолодла.

Він багато не думав, узяв сокиру і рубає тоту яблінку. Як утяв її, а тріска відлетіла набік.

А сусідська жінка робила на фабриці. То його брата була фабрика, та й брат поставив його за директора. А він не має як з такою бабою межи родину піти. З тої фабрики бігла молодиця ід’хаті та й збирала трісок собі щось там підогріти. Та здоймила й ту трісочку, що набік з яблінки відлетіла. Та й внесла ту тріску до хати, а з тої тріски зробилася дівчина, лиш гола. (Бо в її мундурі баба). Жінка побігла в магазин і купила їй вбрання, але яке-небудь, бо доброго не мала за що купити. Зібрала дівчину, та й дівчина вже дома сидить, а ґаздиня ходить на роботу на фабрику.

Нарешті дівчина вже трохи розпізналася та й увиділа, де фабрика. Та й на полуднє несе хазяйці їсти. А тут директор. Як глипнувся, та й пізнав — та сама дівчина, що з ним була, лиш тільки вбрання інше. Він зачав її випитувати, відки вона. А вона зачинає розказувати, як її баба втопила і вона в воді рибкою стала. І як він ту рибку зарізав і кишки викинув на сміття, а з них виросла ябліночка. І баба його наюдила, аби він ту ябліночку втяв. Він рубав ябліночку, а трісочка відлетіла набік. А ця жінка йшла з роботи та й трісочку взяла до хати.

— ...А я, — каже, — в хаті стала дівчиною.

Він випитав її та й уже ввидів, що це та сама дівчина. І тоді дає на суд. А суддя питає баби:

— Що би зробити з тою, яка би проти вас виступила? А баба каже:

— Нічого з нею не зробити, лиш привезти фіру сухих колопень і спалити її в тих колопнях.

Як вона всудила це, він лиш сказав:

— Ану вбраннячко геть знімай. Та й тоді сказав:

— Бабко, що всудила, то маєш. Привезли фіру колопень та й спалили її там.

А хлопець з цею дівчиною приходить додому, пішов по родині і сказав:

— Отепер я ся женю.

Та й зробив весілля. Та й дрантивий горнець, та й цій казці конець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Баня-Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
16 лютого 1986 року
Оповідач: Кицелюк Грицько Васильович (1910 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.