Українські народні казки

Дівчина-снігуронька

Українська народна казка Полтавщини

Жили собі дід і баба. Добре жили, у мирі. Тіко одна біда була — не було в них діточок. Вийшли вони якось взимку на вулицю, дивляться, малі діти бавляться, у сніжки грають. Дід підняв сніжку і каже бабі:

— Була б оце у нас доця така біленька, як ця снігова грудочка.

Тяжко зітхнула баба і пішла до хати. Дід приніс грудочку до хати, поклав його на підвіконня у горщик. Зійшло сонечко, пригріло горщик. Підійшли старі і бачать, що там дівчинка лежить біленька, наче сніг.

— Я дівчинка-снігуронька, — каже, — з біленького снігу скачана, ясним сонечком пригріта.

Скоро й літо прийшло, вже й суниці достигають. Кличуть подружки Снігуроньку до лісу ягоди збирати.

Одного разу пішли дівчата до лісу і загубили Снігуроньку. Злякалася вона, стала кликати подружок, та ніхто не відзивався. Тоді дівчинка вилізла на дерево й почала кликати. Недалеко ведмідь проходив та й питає:

— Кого ти кличеш, кого виглядаєш?

Вона вже й розказала йому. Ведмідь вислухав та й пішов геть. Тут прибігла лисичка, солодко забалакала до дівчинки, погладила по голівці. Та розказала їй про своє лихо. Аж ось почувся собачий гавкіт. Лисиця, як почула, відразу дременула геть. А Снігуроньку побачив Жучка, прибіг і почав лащитися. Разом вони вийшли з дрімучого лісу.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

186 (4855). Дівчинка-снігуронька. СУС (703*). Записала Масюк Наталія 2008 року.
Оповідач: Кулинич Г. В. (1934 року народження), Старий Іржавець, Оржицький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.