Українські народні казки

Дівчинка й медвідь
Українська народна казка Буковини

Були дід та баба і мали онучку. Ідуть дівчата в ліс на ягоди та й хотять її взяти. Баба не пускає, бо дівчина мала. Але дівчата таки взяли її, і дівчинка загубилася в лісі. Прийшли дівчата та й кажуть:

— Ми гукали, гукали, а її нема.

Ходить вона по лісі, кричить і плаче, і не знає, куди йти. Найшла вона якусь стежку і пішла нею. Та стежка завела її аж до хатки. Зайшла дівчинка і чекає. Там був столець, то й сиділа вона на тому стільці. Коли приходить медвідь. Такий здоровецький, глянув на дівчинку і каже їй:

— Ти будеш мені варити. Як не будеш варити, то я тебе з’їм.

А вона подумала та й каже:

— Буду варити.

Медвідь пішов у ліс. А вона варить та й думає: «Утекла би-м, та нікого спитати, а сама не знаю, куди йти. Скажу медведеви, що хочу занести дідови та бабі пиріжків».

Прийшов медвідь, а вона йому й сказала, що хоче занести дідови й бабі пиріжків. А медвідь їй:

— Я сам занесу, бо ти не знаєш, куди йти.

Медвідь пішов, а вона взяла великий ящик, сіла в той ящик та й думає: «Сяду в ящик, зверху поставлю мисочку з пиріжками, і він понесе мене дідови та бабі».

Справила вона те все та й каже:

— Ану, йди надвір подивися, чи не йде дощик. Як нема дощу, то бери та й неси цей ящик з пирогами. Але щоби ти не їв пиріжки, бо я вилізу на дуба і буду бачити, що ти робиш. Неси дідусеви та й бабі.

Медвідь пішов, а вона сіла в ящик і поклала миску з пирогами зверху. Зайшов ведмідь, узяв той ящик на плечі та й поніс. Ніс він його, ніс та й побачив пеньок. Та й каже собі:

— Сяду я на цей пеньок та з’їм один пиріжок. А вона з ящика:

— Я вижу, вижу, що ти робиш. Не їж пиріжки. Неси дідусеви й бабі.

Медвідь устав та й пішов. Ішов, ішов, найшов другий пеньок. Та й думає: «Я вже далеко зайшов. Вона вже мене не бачить. Сяду на пеньок та й з’їм один пиріжок». А вона знов з ящика:

— Не думай їсти пиріжки. Неси дідусеви та й бабі, бо я все вижу. Устав медвідь та й пішов далі. Дійшов він аж до яру і найшов третій пеньок. Та й думає: «Ну, я вже дуже далеко зайшов. Вона мене вже не побачить». Та й каже ведмідь:

— Сяду я на цей пеньок і з’їм пиріжок. А вона з ящика:

— Неси, неси. Неси дідусеви та й бабі, бо я все вижу. А медвідь:

— От оката, от далеко видить. Встав і поніс той ящик далі.

Прийшов медвідь до подвір’я діда й баби, став під ворота, поковтав.

Тут обпали його пси. Він поклав ящик та й пішов. Баба вийшла, дід вийшов — стоїть ящик. Відкрили його, а там — дівчинка. Цілують її та й кажуть: — Розумна, що вийшла з лісу.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Білівці, Хотинського району, Чернівецької області
6 листопада 1984 року
Оповідач: Руснак Іван Юстинович (1894)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.