Дід Мороз, Червоний Ніс
Українська народна казка Чернігівщини
Жили старий з старою. У діда була своя дочка, а в баби — своя. Не любила стара дідову дочку і наказала дідові завезти її в ліс. Нічого було йому робити, посадив дочку в сани і повіз. Залишив її в глибокому лісі. Холодно бідній дівчині, труситься. Аж де не візьмись Дід Мороз Червоний Ніс та й питає:
— А чого ти, дочко в темному лісі в стужу зимнюю сама?
— У мене зла мачуха, приказала вона татові одвезти мене в ліс.
— Не горюй, дочко, я тобі допоможу.
Подарував він дівчині шубу соболину, рукавиці теплі і три сундуки з золотом-сріблом.
А старому шкода стало своєї дочки. Через три дні знову поїхав він у ліс. Дивиться, сидить на пеньку його дочка в соболиній шубі, а поруч сундуки з золотом-сріблом. Забрав він дочку і повіз додому. Під’їжджають додому, а собачка Жучка вперед біжить і кричить:
— Тяв, тяв, дід дочку-царівну везе.
Глянула стара і ахнула. Стало їй заздрісно, що дідова дочка багата стала. Наступного дня відправила вона в ліс свою дочку. Шубу їй одягнула, валянки обула, шаллю накрила, нагодувала.
— Відвези, діду, і мою дочку в ліс, — сказала вона.
Дід так і зробив. Сидить вона на пеньку, уже й мерзнути почала. Аж тут іде Дід Мороз Червоний Ніс.
— А чого це ти, дочко, одна в темному лісі сидиш?
А та у відповідь:
— Де ти, старий, до сих пір ходиш? Я уже мерзнути почала, давай багатство!
Розсердився Дід Мороз Червоний Ніс і заморозив бабину дочку.
На третій день відправляє баба діда в ліс за дочкою. Повертається дід, а собачка з двору:
— Тяв, тяв! Дід бабиної дочки кісточки везе.
Вийшла баба, а замість золота дід привіз замерзлі кістки. Заплакала вона та слізьми горю не поможеш.