Українські народні казки

Дід з фляшки

Українська народна казка Буковини

Були чоловік і жінка і мали вони їдного хлопця. Хлопець ходив до школи. Їдного разу взяв той хлопець свого товариша, і пішли вони купатися в озері. Поринали аж до дна. Вийдуть наверх, наберуть у груди повітря, а тоді знов аж до дна. Намацав хлопець на дні озера фляшку. Узяв ту фляшку, вийшов з нею на берег і каже товаришу:

— Я найшов якусь фляшку.

Та відкрив ту фляшку, а з фляшки вийшов дід. Другий хлопець того діда не бачив, лиш бачив, як дим пішов з фляшки.

— Що ти бачив? — питає хлопець товариша.

— Нічого, лиш дим пішов з фляшки.

Говори він з дідом, а товариш нічого не чує. Дід каже:

— Я тобі що хочеш дам і що хочеш зроблю, бо ти мене врятував. Дома татови й мамі не признавайся нічого, а пустиш мене у другу кімнату, і я там на шафі сидіти буду. Якщо тобі треба буде, прийдеш і скажеш мені — я все тобі зроблю.

Пішов хлопець до школи, і з ним пішов товариш. Щось посперечалися вони, лови його товариш і б’є. Хлопець приходи додому і жаліється дідови:

— Товариш мене сьогодні бив.

— Більше він не буде тебе бити.

І зробив дід, що той став німий. Іде хлопець до школи, а товариша нема, бо він — німий. Дід питає:

— Ну, як твій товариш?

— Не ходи до школи, бо говорити не може.

— Я зроблю так, що він і ходити не зможе, бо він тебе бив. Хлопець ходив сам три-штири дні, і жаль йому стало товариша, скучно йому було. Прийшов до діда й каже:

— Дідусю, він мене бив, але він — хороший хлопець, і мені його жаль. Зробіть так, щоб він говорив.

Дід зробив це, хлопець знов став говорити, і вони далі ходили разом до школи. Прийшов хлопець до діда та й каже:

— Дідусю, я чув, що в Індії є така кукурудза, що її не треба ні пекти, ні варити, а лиш ломи та їж. Треба нам поїхати в Індію.

Дід каже:

— Сідай на цю веретку і полетимо.

— Дідусю, я хочу, щоб і товариш їхав з нами, — каже хлопець.

— Най сідає й товариш.

Сіли вони втрьох на веретку і полетіли. Залетіли в Індію, побули там два-три дні, поїли кукурудзи і — гай додому назад! Сіли на ту веретку і полетіли додому. А погода була дуже жарка. Летять вони, і побачили хлопці став. Просять діда:

— Дідусю, як би нам покупатися, бо дуже спека велика? А дід каже:

— Це — царський став. Тут сторожа стоїть. Але як таки дуже хочете, то скупаєтеся.

Сіли вони з тою вереткою на землю, залізли в став, а тут варта піймала їх та й зачала питати:

— Відки ви? Хіба не знаєте, що в цему ставі не можна купатися? І хочуть їх заарештувати. А дід каже:

— Сідайте, хлопці, на веретку.

Хлопці сіли й полетіли, і варта побачила, що то — чарівницьке діло. Прилетіли хлопці додому, і дід знову сів на шафу. А хлопчик захотів стати великим, хотів погуляти по городу, бо набридла школа, і дід зробив його великим. Пішов він городом і познайомився з одною дівчиною. А та дівчина була міністрова дочка. Походили вони по городу, і приходи він додому. Знов став малий і каже дідови:

— Дідусю, я хочу бути начальником: щоб мав собі армію, щоб командував.

І дід зробив його начальником, і командував він армією. Покомандував трохи і це діло лишив. Приходи додому і каже дідови, що не подобається йому це робити.

— Хочу, дідусю, щоб я був великий, щоб оженився.

А дід йому:

— Що ми робили, то робили, щоб тато не знав. А це діло ми без тата робити не можемо. Спитай тата й мами. Як вони погодяться, то я зроблю це. І скажи, що в тебе дідусь такий є.

Хлопець бере і каже татови й мамі:

— Я хочу женитися. А вони сміються.

— Ти вдурів чи що? Де ж такі малі женяться. А він їм:

— Я міністрову дочку хочу взяти.

— Це непогана думка, — каже тато, — але ти ще малий.

— То я буду великий. У мене є такий дідусь, що зроби з мене великого.

— А де ж той дідусь?

Пішов тато з хлопцем до тої шафи, і хлопець каже:

Дідусю, покажися! Дід показався татови і каже:

— Твій хлопець врятував мене від чарівницької кари, і що він скаже, то я зроблю, але женити його без дозволу тата й мами не можу.

Каже тато до хлопця:

— То добре, але ж ти міністрову дочку хочеш. Як він погодиться дати за тебе дочку?

А дід йому:

— За це діло відповідаю я. Вона піде, і міністер погодиться — іди до міністра та сватай дівчину.

І зробив дід, що хлопець став такий красивий! Та й одежу йому таку дав, що і в міністра такої нема. Ще й сказав йому:

— Іди до міністра, договорися з дівчиною і проси міністра з жінкою й дочкою до себе.

Поки він пішов до міністра і договорився, дід зробив двоповерховий дім, а в домі — все золоте. Як зайшов міністер та подивився! І в міністра нема того, що є в хлопця. Сіли вони, пили могорич, і міністер погодився. Зробили вони весілля. І пили, і їли, і я там був.

А після весілля Дід питає хлопця:

— Ти погоджуєшся, щоб я вже вільний був? Я вже тобі добре послужив.

Хлопець сказав, що погоджується, і дід пішов від него.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області
6 травня 1979 року
Оповідач: Скаженюк Дьордій Степанович (1907)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.