Дідові походеньки
Українська народна казка Поділля
Жили собі дід та баба. От одного разу посилає баба діда на заробітки. Зібрала йому такі-сякі пожитки, напекла пирогів. Взяв усе те дід та й пішов. Іде він собі, як бачить лежить звичайнісінький жолудь та й питає в діда:
— Куди ти йдеш?
— На заробітки.
— Так візьми мене з собою.
— Добре. Ходімо.
Поклав дід жолудя у кишеню. Йде далі. Назустріч повзе рак та й питає діда:
— Куди ти йдеш?
— На заробітки.
— Візьми мене з собою.
— А як же я тебе візьму, коли ти щипаєшся?
— А я буду сам повзти.
Іде далі, а на зустріч дідові скаче жаба. Та й питає в діда:
— Діду, діду, а куди ти йдеш?
— На заробітки.
— А мене візьмеш із собою?
— Ходім.
Пішли. Ідуть та й ідуть, а на зустріч їм качка. І качка попросилась із дідом
рушити далі. Ідуть, ідуть, аж лежить довбня.
— Діду а куди йдеш?
— На заробітки.
— Візьми мене з собою
— Ходім.
Ідуть та й ідуть, коли бачать лежить лико та й питається:
— Діду, діду а куди йдеш?
— На заробітки.
— А мене візьмеш?
— Ну ходімо.
От ідуть вони всі та й ідуть, попереду дід йде і довбню несе та й жолудь у кишені, а за ним повзе рак, жаба скаче, і качка йде, і лико повзе. Йшли довго чи ні, але бачать, у лісі земляночка. Зайшли всі гуртом туди.
Качку-залишив у сінях, рака і жабу вкинув у миску з водою, жолудя вкинув у піч, а довбню і лико залишив серед хати, а сам дід поліз на піч. А в тій землянці жив ведмідь. Як господар, ведмідь розтопив піч.
У печі горить. Як розпікся жолудь, та як лопнув, та попав ведмедю прямо в лоба. Ведмідь як схватиться, та по хаті, заплутався в лико та й упав. А дід як схватиться з печі та за довбню, та ведмедя й убив. Тоді зняв з ведмедя шкуру та бабі шубу пошив та й приніс на гостинець.