Українські народні казки

Дід, баба й ведмідь
Українська народна казка Бойківщини

В одному селі під лісом жили дід і баба. А була вже осінь, холоднувато було, і каже баба дідови: — Діду, та ти дома сидиш, на печі лежиш, нічого не робиш. Та хоч би пішов десь трохи в ліс і вполював, та щось би приніс додому. А то ми на зиму не маємо що їсти.

Дід слухав, слухав і трохи взлостився, сердитий був. Погострив він сокиру, зібрався, взяв на плечі бесаги і почвалав. Ходив по лісі, ходив, аж дивиться — ведмідь! Він заховався за ялицю. Ведмідь підходить ближче, а дід кинув у ведмедя сокиру. Сокира попала вістрям йому в ногу і відтяла її. Ведмідь заревів і почав тікати.

А ведмежа нога лежить. Дід радий. Взяв ту ногу, закрутив її в бесаги, на плечі і йде помалу додому. Такий радий, такий радий. Приходить додому й каже:

— На, бабо, маєш гостинець.

Розкриває баба, а там волохата ведмежа нога лежить. Баба до діда:

— Ах ти, діду, сякий-такий! Чого ж ти того ведмедя цілого не привів? Та ми би мали і м’ясо, і шкіру, і шерсть.

Тут дідо відповів бабі:

— Ах ти, бабо! Ти думаєш, що так легко було ведмедя піймати та цілого взяти?

Знайшов дід якісь ножиці, і почав ту ногу стригти. Обстриг шерсть, поклав, простер шкіру на лавці, м’ясо посолив. Баба накрутила ту шерсть на куделю, взяла веретено і зачала прясти.

Минув день, минуло два дні, чують увечір дід і баба, хтось під дверима реве, гукає. Виглянули вони у вікно, а там ведмідь страшний реве. І говорить до них людським голосом:

— Ах, то мою шерсть баба пряде! На мої шкірі сидить і гріється. А м’ясо в баняку вариться в печі!

І став ведмідь рватися до хати. Дідо перелякався, а баба каже йому:

— Видиш, діду! Я казала тобі: не чіпай ведмедя! Або вбивай цілого, щоб він не приходив! Видиш, діду? Видиш, діду?

Знову вона його гризе. Дід воркнув, вийшов до сіней, бере ступу і тягне за собою на під. Баба верещить, обзиває діда:

— Що ти, діду, здурів? Для чого ти тягнеш ступу на під?

Але дід бабу не слухає і нічого не каже. Затягнув ступу на під, а тоді й сокиру взяв. А баба заховалася в хаті. Медвідь проломив сінешні двері, зайшов до сіней і хоче проломити двері до хати. І тут дідо пустив з поду ступу. Ступа впала ведмедеви на голову і приголомшила його. Ведмідь заревів, упав і лежить. А дідо помалу злазить з поду. Взяв сокиру і ведмедя дорубує. І добив його.

А баба знов кричить, тішиться і волає:

— Так йому! Так йому!

Тоді вони ведмедя облупили, розібрали, шерсть зі шкіри обстригли і навили на куделю. А м’ясо закоптили і засушили. Може, й донині його їдять.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Берлоги, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
27 жовтня 1994 року
Оповідач: Поташник Микола Дмитрович (1925 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.