Українські народні казки

Дід, баба, куріпка, зайчик, лисиця та ведмідь

Українська народна казка про тварин

Жив собі дід та баба. Дід сплів сільце та й упіймав куріпочку, зробив на неї повозочку та й поїхав на базар з двома копійками купувати собі шило. Їде він та й їде, як ось біжить зайчик та й каже: «Діду, діду, підвези мене. Я тобі стану в великій пригоді». — «Та де ж тебе в лихої години діти? Сідай уже, підвезу».

Їдуть вони та й їдуть. Аж ось біжить лисиця та й каже: «Діду, діду, підвези мене». — «Та сідай, підвезу».

Їдуть вони та й їдуть. Аж ось біжить вовчик та й каже: «Діду, діду, підвези мене. Я тобі стану в великій пригоді». — «Та сідай, підвезу».

Їдуть вони та й їдуть. Аж ось біжить ведмідь та й каже: «Діду, діду, підвези мене». — «Та сідай уже. Й так ніде, та де тебе діти!»

Приїхав дід на базар та й купив шило. Уже повернувся назад, виїхав за город, аж ось біжить зайчик та й несе три головки капусти. Каже: «Оце на тобі капусти та бери й мене».

Поїхали вони далі. Аж ось біжить лисичка та теж несе дідові три курочки та й каже: «Діду, бери ж і мене». — «Та сідай».

Їдуть вони та й їдуть. Аж ось біжить вовчик і несе теж дідові півбарана та й каже: «Бери ж і мене». — «Та сідай уже. й ніде сідати, та й куріпочка не везе».

Їдуть вони та й їдуть. Аж ось біжить ведмідь, несе дідові колоду меду та й каже: «Оце на тобі та бери й мене». — «Та сідай, де ж тебе діти. Уже, бач, і худобина не везе, ну, та сідай».

Їдуть вони, а куріпочка пищить та повозочку тащить. Їдуть вони та й їдуть, а дід іде за повозочкою. Ішов дід, ішов та й дума: що ж мені з ними робити? Та й придумав. Іде, іде — та шир вовчика в ногу. А вовчик і каже: «Зайчику, не шали!» А зайчик каже: «Ні-ні, братику-вовчику, я нічого!» Вони тоді схватились, розірвали зайчика, а шкуру дідові оддали.

От вони їдуть, а куріпочка пищить та возочок тащить. От дід іде та уп’ять вовчика в ногу як кольне. А вовчик і каже: «Лисичко, не шали!» А лисичка і каже: «Ні-ні, братику-вовчику, я не шалю». А вовчик тільки хотів рвати її, а вона схватилась із повозочки та й побігла. Та й каже дідові: «Я тобі стану в великій пригоді».

Їдуть вони, а куріпочка пищить та возочок тащить. От дід уп’ять ведмедика шир в ногу. А ведмедик каже: «Вовчику, не шали!» А вовчик: «Ні-ні, братику, я не шалю». Дід уп’ять шир ведмедя в ногу. А ведмідь як схватиться — та й розірвав вовчика, а шкуру дідові оддав.

Їде тоді і їде. Доїхав до лісу та й став оддихать. Випріг куріпочку, пустив пастись. А ведмідь і каже дідові: «Ти ж тут гляди, щоб охотники не з’їхали нас».

А лисиця біжить, бряжчить черепочками та й каже: «Діду, ви тут не бачили вовків та ведмедів?» А ведмідь тоді й пита діда: «Що то таке питало?» А дід і каже: «Охотники питали, чи не бачив вовків та ведмедів. А я сказав: не бачив!» А ведмідь і каже: «Що ж ми будем тепер робити?»

А дідові лисиця сказала, що «я тебе спасу від смерти». Вона дідові так сказала: «Як я буду бігти і цокотіти, ти будеш казати ведмедеві: «Давай я затешу кілок і заб’ю в голову. Як будуть охотники їхать, так я скажу, що це пеньок із сучками, то вони і не впізнають». — «Ну, ну». Дід затесав і забив. Тоді лисиця біжить та й каже: «Я, діду, тебе од смерти спасла». Дід тоді з ведмедя зняв кожу та поклав на повозку та й поїхав додому.

Приїхав додому та й каже бабі: «Я тобі гостинців привіз». А баба й пита: «Яких?» — «Шкуру з ведмедя, з вовка та із зайця. От і буде тобі на кожух; та ще три головки капусти, та три курочки, півбарана, колодку меду». — «А де ж ти їх набрав?» — питає баба діда. А дід і каже: «Та де ж... Підвозив зайця, лисицю, вовка та ведмедя. Я виїхав із города, аж ось біжить зайчик і несе три головки капусти. Проїхав трохи — біжить лисиця, несе три курочки; проїхав ще трохи — біжить вовк, несе півбарана та теж каже: «На тобі, діду». Потім проїхав далі — біжить ведмідь, несе колоду меду. Тоді посідали всі четверо, а я іду іззаду та тоді як кольну вовка в ногу, а вовк думав, що зайчик коле, та як схватиться — та й порвав зайчика, а шкіру мені оддав. Потім їдемо; вони сидять на повозці, а я іду іззаду та уп’ять вовка коль у ногу. А він і каже: «Лисичко, не шали». Та до неї. А вона ізскочила та й побігла та й каже мені: «Я тобі, діду, стану в великій пригоді». І сказала мені, що «я начіпляю черепочків, а ти будеш казать ведмедеві, як я бігтиму, що їдуть охотники, і посовітуй йому забити у голову кілок, щоб охотники не убили». Я забив та й збив на смерть. Тоді обідрав ведмедя та й привіз тобі гостинця».

Походження та примітки

Дід, баба, куріпка, зайчик, лисиця та ведмідь. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Зап. в 1926 р. у м. Артемівську Донецької обл. Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-6, од. зб. 638, арк. 108—109.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.