Жив собі зайчик Куцик
Українська народна казка Кіровоградщини
У гарній хатинці жив зайчик Куцик. Не боявся він у ній ні лисиці, ні вовка. Зайчик був дуже працьовитий, мав свій город, садочок. Жили разом з Куциком мишка і їжачок. У хатці в Куцика було тепло і затишно. Влітку друзі разом трудилися на городику, готувалися до зими. Вечорами вони збиралися за столом і говорили про все на світі.
Та от одного дня захворіла мишка. Вона тяжко дихала і просила допомогти. Їжачок сказав Куцику, щоб він приніс їй молока, адже мишка застудилася.
Зайчик узяв відеречко і пострибав до кози Дерези. Коза була задерикувата, але багата, бо продавала і молоко, і сир, і млинці на базарі. Підбіг Куцик до хатки кози Дерези і погукав голосно:
— Кізонько-голубонько, відчиніть, це я, Куцик!
Коза визирнула у віконце і спокійно спитала:
— Ти чого репетуєш на весь ліс? Чи я глуха?
— Дайте, тітонько, молочка, у мене вдома мишка захворіла.
— Це та мишка, що у мене дірки в мішках прогризла? — запитала коза.
— Ні, тітонько, моя мишка шкоди не робить. Вона у поле зі мною ходила і колосочки додому носила.
— Нічого не знаю, — відповіла кози, — всі ці гризуни «хороші». І не сперечайся зі мною. А якщо хочеш, щоб я дала тобі молока, то відроби мені за нього. Напечи мені млинців, а я посплю на печі. Отак!
Пече Куцик млинці, а коза Дереза вилізла на піч, уляглася на м’яку перину і на пухку подушку, склала ратиці під голову і скоса поглядає на Куцика.
Багато тіста наколотила коза. Довго довелося Куцикові пекти млинці. Пече та плаче бідолашний. Все думає, що не встигне принести молочка, що помре його бідолашна мишка. Напік зайчик цілу миску млинців і просить козу:
— Налийте, будь ласка, мені молочка, тітонько!
— Не дам тобі молока, поки не знімеш мене з печі!
Що тут робити зайчикові? Довелося тягнути козу з печі. А вона така велика та важка. Ледь лапку не зламав Куцик. Зітхнула коза і налила молока зайчикові у відеречко. Але зовсім мало, і сказала:
— Іди геть, досить тобі!
Взяв Куцик молоко і побіг додому. Біг навпростець через сосновий бір. Коли це щось як стукне його по голівці, та так боляче, що Куцик упав і відеречко нахилилося. Велика гуля вискочила у зайчика на голові.
— Ха-ха-ха! Попала, попала! Ось щоб не бігав під моєю ялинкою! — пропищала маленька білочка, весело проглядаючи униз.
Буханчик навіть слова не міг їй сказати, так йому образливо було. Заглянув він у відеречко, а в ньому тільки на дні трошки залишилося молочка. Тією дорогою бігла мурашка і все бачила. Вона сказала білочці:
— Як тобі не соромно? Йому ж боляче.
Білочка плигнула в дупло і сховалася, тільки вуха стирчали. Хоч і важко було мурашці, але вона допомогла піднятися Куцикові. Розповів Куцик мурашці про свою біду і заплакав:
— Немає молока, на голові гуля і мишка дуже хвора. Чим я їй допоможу? Коза мені більше не дасть молока.
— Не плач, Куцику того молока, що залишилося у відеречку, мишці вистачить. А я піду і принесу мурашиного спирту. Розітремо мишку і простуда минеться. А зараз поспішай додому.
Подякував Куцик мурашці і побіг чимдуж додому. А тим часом коза Дереза поїла млинців, що напік зайчик, напилася молочка, сіла та й думає: «Зайчик побіг, його чекають, він комусь потрібен. А я одна, нікому не потрібна, ніхто зі мною не живе. Та ще й зайчикові молока мало налила, а він так старався…»
Совісно стало козі. Наклала вона у вузлик млинців із сиром, налила у глечик молока, зачинила за собою двері і пішла по доріжці до зайчикової хатки. Іде коза Дереза і думає: «Як хороше мені, сонечко світить, все навколо таке гарне. Це, мабуть, від того, що я несу дарунок. Що і мені будуть раді, і я буду потрібна».
Прибіг зайчик додому, а там їжачок його на порозі чекає.
— Скоріше, Куцику, мишці так погано.
Нагріли молочка мишці, напоїли її, закутали, ще й листочок з капусти на голову притулили, щоб температура спала. Коли це хтось постукав у двері.
— Хто там? — запитав зайчик тихенько.
— Це я, мурашка, спирту мурашиного принесла для мишки.
Дуже раді були зайчик з їжачком мурашці. Витерли ніжки мишці спиртом, а вона все ховала їх під ковдру і щось пищала собі під носик. Їй було лоскотно, але вона терпіла, щоб швидше одужати. Посідали всі коло мишки і думають, що б його їстки зварити. Раптом хтось постукав у двері.
— Хто там? — знову запитав зайчик.
— Це я, коза Дереза.
— Не відчиню тобі, козо, двері, бо ти почнеш сваритися, а мишка хвора, їй потрібен спокій.
— Ні, Куцику, я не сваритися прийшла, я принесла вам даруночки і хочу вибачитись.
Відчинив зайчик двері козі і пустив її до хати.
— Ось вам від мене подаруночки. І молочко, і сир, і сметана, і масло жовтеньке, і козиний жир від застуди, і грибочки і яблука. Вибачте мені, що я була груба, але не люблю, коли на мене кажуть коза Дереза.
— Ми раді пробачити тобі, кізонько, але скажи, як нам тебе називати?
— Називайте мене кізкою Маївкою, тому, що я у травні народилася.
— Добре, Маївочко, сідай, будь ласка, відпочинь з дороги, а ми чайку запашного зробимо.
Коза була дуже задоволена, що її так гарно зустріли, і допомогла звірятам накривати на стіл. У неї це гарно виходило.
Мишка почула запах свіжого сиру і почала голосно пищати:
— Розкутайте мене, я вже здорова. Я уже можу говорити і дуже хочу сиру.
Друзі розсміялися і прийняли мишку до свого гурту. Коза Маївочка розповідала чудові історії. Всім було тепло від запашного чаю і весело від того, що мишка виздоровіла.
Їжачок сидів найближче до віконечка і побачив, що там щось копошиться.
— Друзі, тихіше, там на подвір’ї хтось ходить.
Зайчик каже:
— Я на ключик зачинив хвірточку, а тин високий, вовк і лисиця не ввійдуть на подвір’я.
— Зайчику, там щось руде…
Усі причаїлися.
— Тук-тук-тук, — почулося знадвору.
Першою обізвалася коза Маївка.
— Хто там?
— А тут живе зайчик Куцик?
— Так. А ти хто?
— Я білочка Вертівочка. А зайчик дома?
Почув зайчик, що то білочка прийшла, і говорить:
— Чого тобі від мене треба?
— Зайчику Куцику, допоможи мені виплутатися. Ой-ой-ой! Зараз упаду! Все, впала. Не можу встать, допоможіть!
Всі вибігли на подвір’я і побачили цілий клубок з ниток грибів, жолудів і бочку, яка в ньому заплуталася.
— Я ось…я тут принесла…допоможіть виплутатися. Я дарунки вам принесла, я хочу з вами дружити.
— Це схоже на білочку, — сказав зайчик, — їй справді треба допомогти.
Хоч і сердитий був зайчик на білочку, але допоміг їй.
— Я стрибнула з гілочки і заплуталась у подарунках. Ось візьміть, це вам. А бешкетувати я більше не буду.
Тепер друзів стало шестеро. Разом гралися, разом й працювали. Незабаром стало надворі холодно і мишка каже:
— Дрова у нас є, пора і пічку протопить, бо холодно.
Зібрались друзі в зайчиковій хатці біля пічки, тепло їм. Зайчик і говорить:
— Скоро зима буде, перебирайтеся усі до мене.
Усі погодилися. А коли випав перший сніг, всі вибігли грати в сніжки, бо зима їм була не страшна.