Українські народні казки

Живани в церкві
Українська народна казка Закарпаття

Було дванадцять живанів. Вони ходили, ходили в горах, що їм треба, прийдуть, заберуть. І єден вирішив залишити їх і в єднім селі женився. Він жив у селі, і його поставили церківником. Зайшли живани до нього й говорять:

— Ми прийдеме, як будуть у церкві гроші.

— Добре, приходьте.

Він зібрав своїх товаришів, з тих, що до церкви ходять, привів їх до церкви та роздів до голого. І єдного в єдну закутану поставив, другого в другу закутану, третього в третю та четвертого в четверту. І всі чисто голі.

А живани прийшли й почали молитися богу. Та й кажуть:

— Кілько ми по церквах ходили, а ще таких голих святих не виділи.

Та й пішли касу розбирати, гроші. А єден голий гойкає:

— То мій ґрейцар! А другий:

— То мій ґрейцар!

Всі чотири так гойкали. І живани напудилися та ще й свої гроші, що мали з собою, в церкві лишили. І повтікали. Грошей много було, церква стала багата.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Люта, Великоберезнянського району, Закарпатської області
9 липня 1988 року
Оповідач: Скрипич Николай Васильович (1905 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.